Clinical characterіstics and survival of hospitalized patients with chronic heart failure and reduced left ventricular ejection fraction depending on dynamics of nitrogen-releasing kidney function during period of overcoming clinical decompensation

Мета роботи  — вивчити основні клініко‑гемодинамічні та лабораторні характеристики у госпіталізованих пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) залежно від динаміки азотовидільної функції нирок у період подолання декомпенсації та оцінити прогностичне значення погіршення ниркової функції (ПНФ) в цієї категорії пацієнтів. Матеріали і методи. Обстежено 134 пацієнти з ХСН, зумовленою ішемічною хворобою серця або дилатаційною кардіоміопатією, та зниженою (< 40 %) фракцією викиду лівого шлуночка, серцевою недостатністю ІІ Б за критеріями Стражеска–Василенка, ІІІ — ІV функціонального класу за критеріями Нью‑Йоркської Асоціації серця (NYHA), госпіталізованих з приводу декомпенсації кровообігу. Медіана віку становила 59,5 (54—68) року. Усім пацієнтам проводили загальноклінічне обстеження, визначали рівень креатиніну, азоту сечовини, сечової кислоти, інтерлейкіну‑6, цитруліну в плазмі крові, N‑термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (­NT‑proBNP) при госпіталізації та перед випискою, швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за допомогою рівняння CKD‑EPI. Хворі отримували стандартне лікування. Пацієнтів розділили на дві групи за величиною приросту вмісту креатиніну перед випискою: перша — з ПНФ (зі збільшенням рівня креатиніну ≥ 17,7 мкмоль/л), друга — без ПНФ. Результати та обговорення. У 110 (82 %) пацієнтів не виявлено ПНФ після подолання клінічної декомпенсації, у 24 (18 %) — рівень креатиніну збільшився на 17,7 мкмоль/л або більше, що відповідало зниженню ШКФ ≥ 5 мл/(хв · 1,73 м 2 ). При госпіталізації пацієнти не відрізнялися статистично значущо за віком, частотою коморбідної патології, основними гемодинамічними показниками, рівнем калію в плазмі крові, азоту сечовини, сечової кислоти, NT‑proBNP, величиною ШКФ. Після досягнення еуволемічного стану в пацієнтів з ПНФ відзначено меншу величину систолічного артеріального тиску, вищий рівень азоту сечовини, сечової кислоти, інтерлейкіну‑6 та цитруліну. Для подолання декомпенсації цим особам знадобилося більше часу, майже вдвічі більші курсових та вищі середньодобові дози петльового та калійзберігаючого діуретиків. Пацієнти з ПНФ мали статистично значущо гірший прогноз щодо тривалої виживаності. Висновки. Серед пацієнтів з ХСН та зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, госпіталізованих з декомпенсацією кровообігу, ПНФ під час терапії виникло у 18 % випадків. На момент виписки у пацієнтів з ПНФ порівняно з пацієнтами без такої відзначено статистично нижчий рівень систолічного артеріального тиску, більшу тривалість періоду подолання декомпенсації, більші середньодобові дози петльового та калійзберігаючого діуретиків, більший вміст сечової кислоти, азоту сечовини, інтерлейкіну‑6 та цитруліну в плазмі крові. Хворі з декомпенсованою ХСН та ПНФ мали меншу виживаність порівняно із пацієнтами без ПНФ.