Методологічні експлікації «семіотичного повороту» в контексті культурологічних досліджень

Мета статті — здійснити артикуляцію та проаналізувати концепти й теорії, обумовлені «семіотичним поворотом» у гуманітаристиці (Р. Барт, Ю. Лотман, У. Еко, К. Гірц), розкрити їх методологічний потенціал у межах простору сучасного культурологічного знання. Методологія дослідження передбачає використання культурологічного, філософського та метатеоретичного підходів до розуміння еволюції семіотичної теорії культури; застосування принципу системності задля виявлення смислових зв’язків між теоріями та підходами; зв’язку логічного та історичного, щоб зобразити послідовність позицій в контексті «семіотичного повороту»; методів аналізу та синтезу, діахронічного методу під час розгляду концептуальних параметрів окремих теорій. Наукова новизна. У статті вперше здійснено спробу виокремлення та розгляду методологічного потенціалу ідей, проєктів і концептів у межах «семіотичного повороту» як інструментарію та мови опису культури й пов’язаних з нею гуманітарних аспектів. Висновки. Стверджується, що вказаний «поворот» і семіотизація гуманітаристики в цілому концептуально змінили семіотичну візію теорії культури та утвердили її в статусі однієї з провідних методологій та дослідницьких програм на межі ХХ–ХХІ ст. Доведено, що синтез структурних компонентів постметафізичної філософсько-культурологічної рефлексії з новим проєктом неуніверсалістської антропології, критикою есенціалізму та класичного структуралізму, змінив епістемологічні параметри осягнення буття культури з акцентом на внутрішньо- та міжкультурних формах комунікації, проблемі тексту та інтерпретації, і, як наслідок, зумовив появу відповідного інструментарію («семіосфера», «культурний код», «трансгресія», «моделююча система», «насичений опис» тощо), що ним активно послуговуються культурологи в контексті своїх теоретичних або польових досліджень на сучасному етапі.