{"title":"流动的IF——西方文化的全球民族","authors":"Лариса Василівна Осадча","doi":"10.31866/2410-1311.37.2021.236000","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":"61-70"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2021-05-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":"{\"title\":\"МАЙБУТНЄ ЯК ТЕМПОРАЛЬНО-СВІТОГЛЯДНИЙ НАРАТИВ ЗАХІДНОЇ КУЛЬТУРИ\",\"authors\":\"Лариса Василівна Осадча\",\"doi\":\"10.31866/2410-1311.37.2021.236000\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.\",\"PeriodicalId\":32870,\"journal\":{\"name\":\"Pitannia kul''turologiyi\",\"volume\":\"1 1\",\"pages\":\"61-70\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2021-05-28\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"0\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"Pitannia kul''turologiyi\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236000\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"\",\"JCRName\":\"\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Pitannia kul''turologiyi","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236000","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
МАЙБУТНЄ ЯК ТЕМПОРАЛЬНО-СВІТОГЛЯДНИЙ НАРАТИВ ЗАХІДНОЇ КУЛЬТУРИ
Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.