«КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК»: ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ГРОМАДІ

Пандемія COVID-19 і повномасштабна війна, розв’язана РФ проти України попри будь-які морально-етичні та гуманістичні принципи, наразі актуалізували в українському суспільстві потреби у розв’язанні нагальних соціальних проблем (безробіття, безпритульність, бідність тощо), пошуку смисложиттєвих і ціннісних орієнтирів; зреалізації соціальної практики на засадах людинолюбства й мудрості, які, до слова, перебували у центрі уваги вітчизняних мислителів доби Київської Русі. У даному контексті на особливу науково-дослідницьку увагу заслуговує «Києво-Печерський патерик», у якому вміщено опис соціальної практики мислителів часів Київської Русі, у яких Слово не розходилося зі Справою. З огляду на це мета даного дослідження полягає у з’ясуванні основних складників філософського підґрунтя, яке утворило благодатне поле для впровадження Печерськими ченцями соціальної практики. Під час дослідження з’ясовано, що Печерські ченці: 1) утворили громаду, яка стала відігравати важливу роль духовно-практичного осередку київської територіальної громади загалом; 2) втілювали у своїй духовно-практичній діяльності такі основні риси української філософської думки, як кордоцентризм, який зумовив культи Слова, Мовчання й Доброї Справи, що йдуть від Серця, в якому оселився Бог; турботу, що сприяє саморозвитку людини, відкриваючи перед нею широкі обрії свободи, а також онтологічні перспективи її існування та зреалізації себе як можливості; толерантність, що передбачає терпіння; синтез індивідуального (особистісного) та колективного (соборного) за домінування останнього); 3) вже за часів Київської Русі активно впроваджували метод соціальної роботи в громаді на гуманістичних засадах людинолюбства, смирення, милосердя, терпіння, волонтерства тощо. У зв’язку з цим дане дослідження відкриває перспективи розбудови шляхів превенції професійного та особистого вигорання фахівців із соціальної роботи.