Концептуалізація народної лінгвофілософії: паремійний вимір об’єктивації (на матеріалі української мови)

Стаття присвячена дослідженню паремійного фонду як джерела народної лінгвофілософії. Об’єк-том аналізу стали українські паремії з базовими лексемами мова та слово. У прислів’ях та приказках ці поняття витлумачені не лише як засоби комунікації та передачі смислів, а й як морально-ціннісні категорії. Українська народна лінгвофілософія розглядає слово у його відношенні до дійсності (дій і речей) і до ментальності, зберігає відгомін давніх вірувань у його здатність матеріалізуватися й впливати на життя людини. На уявлення про магічний потенціал слів пізніше нашарувалися по-всякденні спостереження за їхньою спроможністю впливати на емоційні стани та дії індивіда. Народна мудрість насамперед оцінює слово і мову як інструменти соціалізації та встановлення соціальних зв’язків, як мірило інтелектуальних здібностей і моральних достоїнств людини, тому до-сліджені паремії містять переважно своєрідні комунікативні аксіоми (За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся; Добре слово не коштує нічого, а поможе много; Лагідні слова роблять приятелів, а острі слова – завзятих ворогів; Від ласкавих слів утихає гнів; Не кидай словами, як пес хвостом). Менша їх кількість сформувалася в період активних націєтворчих процесів, коли мова була інтер-претована як особистісна цінність та основа самоідентифікації, тобто етична категорія (Рідна мова – не полова, її за вітром не розвієш; Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається). Подібні ідеї характерні й для великої групи афоризмів, що з’явилися в ХІХ – на початку ХХ ст.: у період ста-новлення української національної ідеї, яка, як і у інших представників слов’янського світу, була лінгвоцентричною і початково оберталася навколо ствердження прав рідної мови та її виражальних можливостей. Ідейне суголосся малих жанрів української народної творчості та літератури свідчить про ідейний резонанс між широкими верствами українців та відносно вузьким колом інтелектуаль-ної еліти в сприйнятті мовного питання. Сьогоднішня мовленнєва практика українців свідчить, що значний шар паремій лінгвофілософ-ського змісту переміщується на периферію паремійного фонду. Комунікативний потенціал зберіга-ють паремійні одиниці, які стосуються мови як комунікативного коду. Переважно вони реалізують не стільки первинну настанову на підтримці ближнього «добрим словом» (ця група спочатку була найбільшою в українській мовній практиці), скільки рекомендацію не говорити зайвого, щоб не нашкодити собі, що опосередковано свідчить про ціннісну переорієнтацію сучасного суспільства.