«Кооперативна інтелігенція» УСРР: процес формування соціальної самодостатності (1920-ті – перша половина 1930-х рр.)

Мета статті – з’ясувати соціальну приналежність кооперативних працівників, задіяних в управлінні кооперативними організаціями й у сфері інтелектуальної праці, на основі даних про їх соціальну ідентифікацію та культурно-етичні риси. Наукова новизна результатів дослідження полягає у з’ясуванні соціокультурних характеристик інтелігенції, які виникли за наслідками участі у кооперативній діяльності, унаслідок чого «кооперативна інтелігенція» стала претендувати на ознаки самодостатньої соціальної верстви. Висновки. У кооперативному русі працював загін інтелігенції, який виконував роль керівників кооперативних організацій, службовців їх апаратів управління, штатних спеціалістів різного профілю. Їх називали «кооперативною інтелігенцією», «кооперативними робітниками», «громадськими робітниками», «кооператорами». Суспільна думка відмежовувала «кооператорів» від «кооперованого населення» – членів кооперативних товариств – та інших професійних і соціальних груп. «Кооператорів» ідентифікували як самостійну категорію людей, яка займається організаційно-управлінською й інтелектуальною роботою у сфері кооперації. Водночас у середовищі кооператорів-інтелігентів проявлялося власне соціальне усвідомлення, і вони розглядали себе як різновид соціальної еліти. Формування такого соціокультурного типу інтелігентів розпочалося на початку ХХ ст. і продовжувалося у 1920-х рр. Середовищем формування «кооператорів» виступали інтелігентські прошарки, селянство і промислові робітники, які долучалися до кооперативного життя. Історичний час кооператорів-інтелігентів був коротким. Шляхом наповнення керівних ланок кооперації представниками партійних і радянських органів та репресивної політики влади, цей соціальний тип інтелігенції у 30-х роках ХХ ст. припинив існування. Кооператорів-інтелігентів слід розглядати як інтелектуально-культурну еліту, що реалізовувала себе у сфері кооперації та кооперативного руху, і набувала внаслідок причетності до нього специфічних культурно-ідеологічних та соціально-поведінкових рис, серед яких – здатність до громадської й організаційно-господарської роботи серед народу, небайдужість до його інтересів, праця в інтересах широких верств населення та залежність від останнього. Ідентифікація у суспільстві та самоідентифікація «кооператорів» засвідчують їх соціальну самодостатність і здатність кооперації як форми соціально-економічного життя породжувати специфічний тип інтелектуальної еліти.