{"title":"20世纪20年代乌克兰文学的机遇:女性(非)可见性问题","authors":"Л. В. Скорина","doi":"10.1556/060.2022.00063","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті проаналізована проблема жіночої присутності в інтертекстуальному просторі української літератури 1920-х років. Об’єкт дослідження – творчість письменників, які брали участь у літера-турному житті Радянської України. У першій частині студії висвітлені особливості репрезентації інтертекстем із творів жінок-письменниць у творах письменників-чоловіків, у другій – з’ясовано, як жінки-письменниці апелюють до творів представниць своєї статі.У «чоловічому» сегменті інтертекстуального простору зафіксовані різнотипні інтертекстеми, запозичені з творів 218 письменників, із них – лише 8 жінок: Леся Українка, Марко Вовчок, Марія Загірня, Сапфо, Гаррієт Бічер Стоу, Жорж Санд, Мігрі Хатун, Ганна Ахматова. З’ясовано, що до твор-чості жінок-письменниць автори-чоловіки апелюють у таких ситуаціях: 1) коли йдеться про сфери життя, визнані суто жіночими, зокрема про кохання (Жорж Санд, Сапфо, Мігрі Хатун); 2) якщо твори жінок-письменниць здобули значний резонанс і асоціюються в читацькій свідомості з важ-ливою суспільною проблемою (Гаррієт Бічер Стоу); 3) якщо творчість жінки-письменниці включена до літературного канону (Марко Вовчок, Леся Українка); 4) під впливом літературної моди (Ганна Ахматова); 5) на вибір інтертекстем впливають особисті читацькі уподобання письменників (Марія Загірня). Найпоширенішими різновидами міжтекстової взаємодії є алюзії й ремінісценції, пов’язані з літературною репутацією певної авторки, особливостями рецепції її творчого доробку; зафіксова-но також два епіграфи (з творів Лесі Українки й Мігрі Хатун) і два приклади гіперінтертекстуально-сті (художня трансформація творів Лесі Українки й Сапфо).Другий напрямок дослідження передбачав стислу експлікацію інтертекстуального простору у творах жінок-письменниць. За об’єкт дослідження було обрано твори Марії Галич, Галини Орлів-ни, Варвари Чередниченко й Олександри Свекли з антології «Моя кар’єра. Жіноча проза 20-х років». У цій збірці так само переважають інтертекстеми з творів письменників-чоловіків. Єдина алюзія, пов’язана з «жіночою літературою», виявлена у повісті Варвари Чередниченко «Євпаторія» (згадка про перебування Лесі Українки в Криму). «Не-видимість» жінок в інтертексті української літерату-ри 1920-х років, на мою думку, зумовлена: 1) «дефіцитом авторитетності», упередженим ставленням чоловіків до творчості представниць «другої статі»; 2) незначною присутністю жінок-письменниць у літературному каноні; 3) поширенням андроцентричних стереотипів у культурному середовищі, тому жінки частіше апелюють до прототекстів письменників-чоловіків.","PeriodicalId":35127,"journal":{"name":"Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-03-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":"{\"title\":\"Параметри інтертекстуального простору української літератури 1920-х років: проблема жіночої (не)видимості\",\"authors\":\"Л. В. Скорина\",\"doi\":\"10.1556/060.2022.00063\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"У статті проаналізована проблема жіночої присутності в інтертекстуальному просторі української літератури 1920-х років. Об’єкт дослідження – творчість письменників, які брали участь у літера-турному житті Радянської України. У першій частині студії висвітлені особливості репрезентації інтертекстем із творів жінок-письменниць у творах письменників-чоловіків, у другій – з’ясовано, як жінки-письменниці апелюють до творів представниць своєї статі.У «чоловічому» сегменті інтертекстуального простору зафіксовані різнотипні інтертекстеми, запозичені з творів 218 письменників, із них – лише 8 жінок: Леся Українка, Марко Вовчок, Марія Загірня, Сапфо, Гаррієт Бічер Стоу, Жорж Санд, Мігрі Хатун, Ганна Ахматова. З’ясовано, що до твор-чості жінок-письменниць автори-чоловіки апелюють у таких ситуаціях: 1) коли йдеться про сфери життя, визнані суто жіночими, зокрема про кохання (Жорж Санд, Сапфо, Мігрі Хатун); 2) якщо твори жінок-письменниць здобули значний резонанс і асоціюються в читацькій свідомості з важ-ливою суспільною проблемою (Гаррієт Бічер Стоу); 3) якщо творчість жінки-письменниці включена до літературного канону (Марко Вовчок, Леся Українка); 4) під впливом літературної моди (Ганна Ахматова); 5) на вибір інтертекстем впливають особисті читацькі уподобання письменників (Марія Загірня). Найпоширенішими різновидами міжтекстової взаємодії є алюзії й ремінісценції, пов’язані з літературною репутацією певної авторки, особливостями рецепції її творчого доробку; зафіксова-но також два епіграфи (з творів Лесі Українки й Мігрі Хатун) і два приклади гіперінтертекстуально-сті (художня трансформація творів Лесі Українки й Сапфо).Другий напрямок дослідження передбачав стислу експлікацію інтертекстуального простору у творах жінок-письменниць. За об’єкт дослідження було обрано твори Марії Галич, Галини Орлів-ни, Варвари Чередниченко й Олександри Свекли з антології «Моя кар’єра. Жіноча проза 20-х років». У цій збірці так само переважають інтертекстеми з творів письменників-чоловіків. Єдина алюзія, пов’язана з «жіночою літературою», виявлена у повісті Варвари Чередниченко «Євпаторія» (згадка про перебування Лесі Українки в Криму). «Не-видимість» жінок в інтертексті української літерату-ри 1920-х років, на мою думку, зумовлена: 1) «дефіцитом авторитетності», упередженим ставленням чоловіків до творчості представниць «другої статі»; 2) незначною присутністю жінок-письменниць у літературному каноні; 3) поширенням андроцентричних стереотипів у культурному середовищі, тому жінки частіше апелюють до прототекстів письменників-чоловіків.\",\"PeriodicalId\":35127,\"journal\":{\"name\":\"Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae\",\"volume\":\" \",\"pages\":\"\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2023-03-23\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"0\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.1556/060.2022.00063\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"Q4\",\"JCRName\":\"Arts and Humanities\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.1556/060.2022.00063","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"Q4","JCRName":"Arts and Humanities","Score":null,"Total":0}
Параметри інтертекстуального простору української літератури 1920-х років: проблема жіночої (не)видимості
У статті проаналізована проблема жіночої присутності в інтертекстуальному просторі української літератури 1920-х років. Об’єкт дослідження – творчість письменників, які брали участь у літера-турному житті Радянської України. У першій частині студії висвітлені особливості репрезентації інтертекстем із творів жінок-письменниць у творах письменників-чоловіків, у другій – з’ясовано, як жінки-письменниці апелюють до творів представниць своєї статі.У «чоловічому» сегменті інтертекстуального простору зафіксовані різнотипні інтертекстеми, запозичені з творів 218 письменників, із них – лише 8 жінок: Леся Українка, Марко Вовчок, Марія Загірня, Сапфо, Гаррієт Бічер Стоу, Жорж Санд, Мігрі Хатун, Ганна Ахматова. З’ясовано, що до твор-чості жінок-письменниць автори-чоловіки апелюють у таких ситуаціях: 1) коли йдеться про сфери життя, визнані суто жіночими, зокрема про кохання (Жорж Санд, Сапфо, Мігрі Хатун); 2) якщо твори жінок-письменниць здобули значний резонанс і асоціюються в читацькій свідомості з важ-ливою суспільною проблемою (Гаррієт Бічер Стоу); 3) якщо творчість жінки-письменниці включена до літературного канону (Марко Вовчок, Леся Українка); 4) під впливом літературної моди (Ганна Ахматова); 5) на вибір інтертекстем впливають особисті читацькі уподобання письменників (Марія Загірня). Найпоширенішими різновидами міжтекстової взаємодії є алюзії й ремінісценції, пов’язані з літературною репутацією певної авторки, особливостями рецепції її творчого доробку; зафіксова-но також два епіграфи (з творів Лесі Українки й Мігрі Хатун) і два приклади гіперінтертекстуально-сті (художня трансформація творів Лесі Українки й Сапфо).Другий напрямок дослідження передбачав стислу експлікацію інтертекстуального простору у творах жінок-письменниць. За об’єкт дослідження було обрано твори Марії Галич, Галини Орлів-ни, Варвари Чередниченко й Олександри Свекли з антології «Моя кар’єра. Жіноча проза 20-х років». У цій збірці так само переважають інтертекстеми з творів письменників-чоловіків. Єдина алюзія, пов’язана з «жіночою літературою», виявлена у повісті Варвари Чередниченко «Євпаторія» (згадка про перебування Лесі Українки в Криму). «Не-видимість» жінок в інтертексті української літерату-ри 1920-х років, на мою думку, зумовлена: 1) «дефіцитом авторитетності», упередженим ставленням чоловіків до творчості представниць «другої статі»; 2) незначною присутністю жінок-письменниць у літературному каноні; 3) поширенням андроцентричних стереотипів у культурному середовищі, тому жінки частіше апелюють до прототекстів письменників-чоловіків.
期刊介绍:
Studia Slavica publishes essays in the field of philological and folkloristic research in Slavonic studies. It also contains minor contributions, and information on events in connection with Slavonic studies in Hungary. Publishes book reviews and advertisements.