Міжнародний досвід публічного управління закладами освіти на місцевому рівні в умовах криз

У статті розкрито актуальні питання публічного управління закладами освіти на місцевому рівні на основі вивчення й узагальнення позитивного міжнародного досвіду. Наголошено на необхідності забезпечення організаційних і психолого-педагогічних умов ефективного публічного управління в умовах пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні шляхом: застосування сучасних технологій дистанційного, змішаного та сімейного навчання; урахування управлінських, матеріально-технічних, кадрових умов їх забезпечення; розвитку компонентів педагогічної системи, що містить зміст, організаційні форми, методи й засоби навчання; удосконалення взаємин між суб’єктами освітнього процесу. Наведено практичні кейси країн Європи, Азії та США у реакції місцевих органів влади та систем освіти на кризові непередбачувані ситуації, шляхи їх урегулювання та можливості застосування в Україні. Акцентовано увагу на реформі децентлізації влади внаслідок передачі більшості повноважень і відповідальності на місцевий рівень управління громадами, зокрема  й  у сфері освіти, що  призводить  до необхідності відслідковування за кризовими тенденціями та гарантування готовності закладів освіти до розвязування проблем, які виникають внаслідок традиційних і стихійних криз. Наведено приклад моделювання  системи управління закладом серелньої освіти на засадах змішаного навчання, яка включає механізми подолання соціально-політичних криз, стихійних лих та війн; позначає реальність того, що кризи не обмежені соціальними чи географічними кордонами; розкриває роль  і функцію тьютора як одного з головних субєктів освтінього  процесу, який забезпечує супровід індивідуального процесу навчання. Розглянута форма і філософія домашнього навчання, що може слугувати дієвим шляхом урегулювання відношення якості освіти та ресурсів на сьогодні, особливо в період пандемії та військового стану. Проаналізовано емпіричні дослідження в США та Європі, що доводять ефективність й економічну доцільність такої форми навчання. Зазначено, що керівники закладів освіти в територіальних громадах мають передбачати кризові тенденції; бути готовими функціонувати в умовах глобальних криз, які виникають всюди та деінде (наприклад, економічні кризи, воєнні дії тощо); розуміти, що розмір і розташування закладу освіти не захищають від криз; визнавати, що врегулювання кризових ситуацій не є примхою, що минає, а є одним із найважливіших завдань сьогодення для забезпечення відповідального управління освітою. Акцентована увага на тому, що реальність війни і пандемії довели, що заклади освіти, зокрема й  загальної середньої,  не є безпечними і тому  виникає потреба у перегляді планів урегулювання кризових ситуацій, комунікацій із внутрішніми та зовнішніми зацікавленими сторонами, стратегії забезпечення ефективного лідерства в культурі шкільної спільноти. Зазначено, що інциденти в нинішньому суспільстві чітко обумовлюють потребу в кризовому плануванні. Випадки насильства привертають увагу засобів масової інформації, вони складають на тимчасово окупованих ворогом територіях великий відсоток криз, з якими стикаються шкільні округи. Однак існують й інші проблеми, пов’язані з фінансами, заходами підзвітності, змінами в навчальних програмах, шкільним кліматом або проблемами з персоналом, які також можуть стати кризою, якщо ситуація загострюється і заважає досягненню головної мети навчання учнів. Запропоновано органам  місцевого самоврядування використовувати в  кризових умовах такі нові моделі публічного управління закладами освіти, які щороку стають все більш популярними у світі, як дистанційне, змішане та домашнє навчання, які є більш економічними і безпечними.