ТИПОЛОГІЯ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ У ВІЙСЬКОВИХ КОНФЛІКТАХ

Наразі не існує жодної держави, в якій корупцію вдалося повною мірою викорінити. Жодна із соціально-політичних та економічних систем не передбачала, не передбачає та не здатна передбачати повного імунітету до корупції. Корупція здатна існувати довгий період навіть в розвинених демократичних державах, а також у відкритих ринкових економіках. Різниця полягає не в існуванні або відсутності власне корупції, а в її обсягах, особливостях виявів корупції, впливі на економічні, соціальні, політичні, правові й інші процеси. Корупція, з одного боку, розкриває головні суспільні відносини, які реалізуються в державі й соціумі, з другого – чинить вплив на економіку, політику, правову сферу, ідеологію, суспільну психологію та ін. В корупції відображаються нерезультативність влади, недовершеність вагоміших державних та суспільних інститутів. Україна належить до держав, де існують зони ведення бойових дій, котрим властиве збільшення ступеня корупції. Необхідно усвідомити, що корупція вважається головною загрозою національній безпеці країни, водночас в синергетичному контексті впливає на решту загрози у безпековому секторі, сприяючи функціонуванню різноманітних видів організованої злочинності, поглиблюючи суспільну нестійкість, позбавляючи державу змоги здійснювати делеговані їй суспільством функції, роблячи неможливим економічне зростання. В статті проаналізовано найбільш актуальні корупційні ризики у військових конфліктах, зокрема у публічних закупівлях, мобілізаційній сфері та сфері гуманітарної допомоги. Наведено основні напрями подолання корупції у вище зазначених сферах, зокрема зростання ступеня прозорості й контролю процесу публічних закупівель; введення вимог стосовно додержання конкуренції й гарантування однакових умов для всіх, хто бере участь у процесі; забезпечення умов для відповідності понятійного апарату; перегляд переліку спеціально уповноважених державних органів щодо питань надання гуманітарної допомоги, діапазону їхніх повноважень і алгоритм їх здійснення; здійснення перегляду підстав для надання гуманітарної допомоги, а також правил митного оформлення вантажів із гуманітарною допомогою; окреслити принципи взаємодії між військовими адміністраціями й органами місцевого самоврядування; формулювання принципів та критеріїв розподілу гуманітарної допомоги; встановлення вимог щодо з’ясування кількості, звітності й контролювання цільового використання гуманітарної допомоги.