{"title":"建立军事牧师学院,作为国家-军队-教会之间的管理互动机制","authors":"Ю. П. Бондарчук, С. В. Бондарчук","doi":"10.32782/tnv-pub.2024.2.3","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Сучасна російсько-українська війна, не тільки консолідувала українське суспільство у протистоянні з ворогом, а й оприявила пріоритети суспільних інститутів, вивівши на перше місце Армію і Церкву. Сьогодні слово «капелан» стрімко увірвалося у повсякденний лексикон українців. Адже на початку війни, коли на передовій ще не було психологів, волонтерський рух тільки формувався, священники у камуфляжній формі були серед бійців. Вони поєднали функції і волонтерів, і психологів, і душпастирів. У статті на основі зібраних матеріалів розкриваються нові аспекти душпастирської місії в сучасній українській армії. Так, ретельно вивчивши історію формування інституту військових капеланів ми запропонували свій власний підхід до її періодизації, в основу якого поклали ініціативні процеси що поперемінно виходили від церкви та держави. Процес становлення та формування інституту капеланів пройшов шлях у тридцять років. І був завершений у листопаді 2021 р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу військового капеланства», яким започаткувала нову сторінку душпастирського служіння священників і ЗСУ. У статті наголошується, що в особі капелана війська отримають підготовленого організатора духовного життя військових підрозділів, який на практиці має реалізувати високу гуманістичну роль релігії у поширені та утвердженні загальнолюдських цінностей. Сьогодні, очевидно, капелани в умовах війни постають перед нами в образі сучасних героїв, особливої категорії учасників війни, які не тільки свідчать про події на передовій з перших вуст, але й підтримують духовно-моральний стан військовослужбовців, надають їм практичну психологічну, соціальну та волонтерську допомогу, а згодом, на етапі тимчасової або постійної демобілізації, сприяють реабілітації вояків і їхніх родин. Таким чином, вивчення та аналіз особливостей душпастирського піклування надає можливість застосувати накопичений досвід у сучасних умовах, сприяє налагодженню відносин співробітництва між церквою та державою, дозволяє актуалізувати проблематику духовно-моральної складової соціального розвитку суспільства.","PeriodicalId":510209,"journal":{"name":"Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування","volume":"36 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-06-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":"{\"title\":\"СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ВІЙСЬКОВОГО КАПЕЛАНСТВА ЯК УПРАВЛІНСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ – АРМІЇ – ЦЕРКВИ\",\"authors\":\"Ю. П. Бондарчук, С. В. Бондарчук\",\"doi\":\"10.32782/tnv-pub.2024.2.3\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"Сучасна російсько-українська війна, не тільки консолідувала українське суспільство у протистоянні з ворогом, а й оприявила пріоритети суспільних інститутів, вивівши на перше місце Армію і Церкву. Сьогодні слово «капелан» стрімко увірвалося у повсякденний лексикон українців. Адже на початку війни, коли на передовій ще не було психологів, волонтерський рух тільки формувався, священники у камуфляжній формі були серед бійців. Вони поєднали функції і волонтерів, і психологів, і душпастирів. У статті на основі зібраних матеріалів розкриваються нові аспекти душпастирської місії в сучасній українській армії. Так, ретельно вивчивши історію формування інституту військових капеланів ми запропонували свій власний підхід до її періодизації, в основу якого поклали ініціативні процеси що поперемінно виходили від церкви та держави. Процес становлення та формування інституту капеланів пройшов шлях у тридцять років. І був завершений у листопаді 2021 р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу військового капеланства», яким започаткувала нову сторінку душпастирського служіння священників і ЗСУ. У статті наголошується, що в особі капелана війська отримають підготовленого організатора духовного життя військових підрозділів, який на практиці має реалізувати високу гуманістичну роль релігії у поширені та утвердженні загальнолюдських цінностей. Сьогодні, очевидно, капелани в умовах війни постають перед нами в образі сучасних героїв, особливої категорії учасників війни, які не тільки свідчать про події на передовій з перших вуст, але й підтримують духовно-моральний стан військовослужбовців, надають їм практичну психологічну, соціальну та волонтерську допомогу, а згодом, на етапі тимчасової або постійної демобілізації, сприяють реабілітації вояків і їхніх родин. Таким чином, вивчення та аналіз особливостей душпастирського піклування надає можливість застосувати накопичений досвід у сучасних умовах, сприяє налагодженню відносин співробітництва між церквою та державою, дозволяє актуалізувати проблематику духовно-моральної складової соціального розвитку суспільства.\",\"PeriodicalId\":510209,\"journal\":{\"name\":\"Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування\",\"volume\":\"36 6\",\"pages\":\"\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2024-06-11\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"0\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.32782/tnv-pub.2024.2.3\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"\",\"JCRName\":\"\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32782/tnv-pub.2024.2.3","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ВІЙСЬКОВОГО КАПЕЛАНСТВА ЯК УПРАВЛІНСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ – АРМІЇ – ЦЕРКВИ
Сучасна російсько-українська війна, не тільки консолідувала українське суспільство у протистоянні з ворогом, а й оприявила пріоритети суспільних інститутів, вивівши на перше місце Армію і Церкву. Сьогодні слово «капелан» стрімко увірвалося у повсякденний лексикон українців. Адже на початку війни, коли на передовій ще не було психологів, волонтерський рух тільки формувався, священники у камуфляжній формі були серед бійців. Вони поєднали функції і волонтерів, і психологів, і душпастирів. У статті на основі зібраних матеріалів розкриваються нові аспекти душпастирської місії в сучасній українській армії. Так, ретельно вивчивши історію формування інституту військових капеланів ми запропонували свій власний підхід до її періодизації, в основу якого поклали ініціативні процеси що поперемінно виходили від церкви та держави. Процес становлення та формування інституту капеланів пройшов шлях у тридцять років. І був завершений у листопаді 2021 р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Службу військового капеланства», яким започаткувала нову сторінку душпастирського служіння священників і ЗСУ. У статті наголошується, що в особі капелана війська отримають підготовленого організатора духовного життя військових підрозділів, який на практиці має реалізувати високу гуманістичну роль релігії у поширені та утвердженні загальнолюдських цінностей. Сьогодні, очевидно, капелани в умовах війни постають перед нами в образі сучасних героїв, особливої категорії учасників війни, які не тільки свідчать про події на передовій з перших вуст, але й підтримують духовно-моральний стан військовослужбовців, надають їм практичну психологічну, соціальну та волонтерську допомогу, а згодом, на етапі тимчасової або постійної демобілізації, сприяють реабілітації вояків і їхніх родин. Таким чином, вивчення та аналіз особливостей душпастирського піклування надає можливість застосувати накопичений досвід у сучасних умовах, сприяє налагодженню відносин співробітництва між церквою та державою, дозволяє актуалізувати проблематику духовно-моральної складової соціального розвитку суспільства.