ПРАВО НА ЗАХИСТ У СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ ПРАВ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ

У статті підіймаються дискусійні питання реалізації права на захист як гарантії прав учасників судового провадження щодо кримінальних проступків та напрацювання напрямів їх вирішення. Визначено, що наявність диференціації кримінальної процесуальної форми у бік спрощення безумовно є доцільною і жодним чином не повинна обмежувати (порушувати) права учасників кримінального провадження, а стандарти гарантування прав учасників судового провадження мають бути однаковими для всього кримінального провадження, і відступи від такого гарантування повинні бути правомірними. Звернено увагу, що реалізація права на захист під час провадження щодо кримінальних проступків нерозривно пов’язана з дотриманням засади правової визначеності у разі регламентації цього інституту. Водночас аналіз правової процедури судового провадження щодо кримінальних проступків дав змогу зробити висновок щодо недостатнього дотримання саме принципу правової визначеності в законодавчій регламентації цієї процедури. Обґрунтовано, що захисник є важливим суб’єктом спрощеного провадження кримінальних проступків, але оскільки діяння, що можуть розглядатися за спрощеною процедурою, не являють собою підвищеної суспільної небезпеки, участь захисника у таких провадженнях не визнається обов’язковою і здебільшого не застосовується. Зауважено, що саме участь захисника у провадженні щодо кримінального проступку убезпечить від порушення прав особи, затягування процесу і сприятиме виконанню мети диференціації кримінального провадження з балансом у виконанні його завдань. Підсумовано, що загалом чинний КПК України закріплює достатню концепцію гарантування прав осіб під час здійснення провадження щодо кримінальних проступків, але її окремі елементи доцільно уточнити внесенням відповідних законодавчих змін, що сприятиме насамперед правовій визначеності і припиненню дискусії стосовно законодавчого порушення прав учасників судового провадження щодо кримінальних проступків.