РЕФОРМА ЦЕРКОВНОГО КАЛЕНДАРЯ ЯК МАРКЕР ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОСЛАВНОГО СЕГМЕНТА РЕЛІГІЙНОГО ПОЛЯ УКРАЇНИ

Статтю присвячено дослідженню специфіки конструювання системи смислових координат за допомогою символічного потенціалу соціокультурних практик. Актуальною науковою проблемою є осмислення впливу практик символічного насильства на розвиток релігійної сфери. У цьому контексті особливий інтерес становить з’ясування динаміки розвитку українського православ’я на сучасному етапі у зв’язку з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар та пов’язаними з цим процесом практиками. Мета статті – проаналізувати календарну реформу ПЦУ як маркера трансформації православного сегмента релігійного поля України. Визначено, шо зміст застосування практик символічного насильства в релігійному полі є суперництвом релігійних інстанцій за монополію на символічний капітал – авторитет, репутацію, статус. Відсутність єдності в православному сегменті українського суспільства зумовлює конкуренцію юрисдикцій за визнання та домінування в конфесійному середовищі та суспільстві загалом. Проявом суперництва за символічний капітал є запровадження ПЦУ нового церковного календаря та пропозиція діалогу з метою досягнення єдності українського православ’я навколо київського престолу на основі Томосу про автокефалію. Суперництво між ПЦУ й УПЦ МП за створення та використання релігійного капіталу супроводжується взаємним запереченням легітимності символічної влади. Опозиційні до ПЦУ релігійні організації УПЦ МП і УПЦ (КП), з одного боку, конкурують між собою, з іншого – відрізняються способами вираження амбіцій щодо ролі в українському православ’ї. Боротьба православних юрисдикцій за суспільне визнання забезпечує плюралізм та конкуренцію в релігійному полі.