ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВЧЕННЯ: ВІД СУЧАСНОСТІ ДО ГЕРАКЛІТА

Стаття розкриває ключові проблеми становлення психолого-педагогічної діяльності у ретроспекції. Метою дослідження є вивчення впливу педагога на формування трансгенераційної травми розвитку у молоді. Предметом дослідження став процес формування явища депривацій у молоді в умовах впливу навчально-виховного процесу. Основними методами дослідження стали теоретичні (аналіз та синтез, узагальнення, дедукція), системний, функціональний, конкретно-соціологічний. У статті розглянуто основні підходи розуміння виховного процесу Гераклітом. У статті здійснено аналіз розуміння педагогіки з позиції дослідження теології, філософії, психології. Розглянуто основні засади праць Геракліта. Автор наводить статистику звернень до психолога здобувачів освіти, молоддю, родинами ветеранів, що показує кількісний індикатор проблеми. Статистично-аналітична діяльність, зроблена в статті, дозволила проаналізувати основні форми діяльності педагога, що впливають на розвиток трансгенераційної травми молоді. Висунуто тезу про саморозвиток як умова відкриття знань про всесвіт, дозволила відомим митцям збагнути та презентувати закони нескінченності, відтворені у фізиці, математиці, біології, музиці. Була здійснена спроба демонстрації ролі метафор у поширенні відомих знань, популяризації закритих знань, впливу метафори на роботу двох півкуль головного мозку. У статті зроблений висновок, що історичний досвід України демонструє вічну істину, описану Гераклітом, згідно з якою війна є гармонією, формою дотримання загальної справедливості. Трактування війни молоддю з позиції процесу розуміння себе або служіння мінливим цінностям заради насолоди та вигоди є важливим аспектом у розвитку науки та збереження ментального здоров’я нації. Роль педагога на даному етапі полягає саме у підтримці здатності молоді виграти власну війну заради блага миру на Землі.