САТИРИКО-ПАРОДІЙНИЙ ДИСКУРС ПОДОРОЖНЬОГО ТЕКСТУ В ІНТЕРМЕДІАЛЬНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

Мета цієї статті полягає у постановці проблеми та окресленні основних способів взаємодії карикатури, як фікційного засобу, та тревелогу, під яким тут розуміється фактологічна оповідь, що відображає географічну, етнографічну, соціокультурну специфіку іншого або свого простору та спирається на вірогідність маршруту та автобіографічного досвіду подорожнього-оповідача. Методи. Методами розвідки є систематизація сучасних досліджень взаємодії фікційних технік у тревелозі, семіотичний аналіз інтермедіальної взаємодії візуального (карикатури) та вербального, інтертекстуальний аналіз пародійних та сатиричних образів. Результати. Стаття присвячується теоретичній проблемі взаємодії тревелогу, сатири і пародії в контексті впливу фікційних технік на документальний текст. Матеріалом дослідження виступають полікодові тревелоги середини XIX ст., коли гумористичні ілюстровані книги набули особливої популярності та були бестселерами, зокрема, твори Річарда Дойля, Чарльза Ф. Брауна (псевдонім – Артеміус Ворд), Томаса В. Нокса. Погляд на сатиричні та пародійні складники подорожнього тексту крізь рефлексії щодо взаємодії уявного, вигаданого та дійсного, автобіографічного та етнографічного може стати стійким підґрунтям для аналізу подібного матеріалу, а також його розгляду в діахронії. Висновки. Візуальні сатиричні репрезентації у подорожі, по-різному взаємодіючи із вербальним текстом, додають сатиричної образності до фактуального викладу, реалізовує сатирично-пародійний задум як невід’ємну частину вербально-візуального наративу. Незважаючи на різні функціональні особливості, карикатура, а також картун є медіаторами між світом автора, відображаючи його ставлення та враження, фікціональним світом (літературних, візуальних репрезентацій) та іншим простором. Карикатурні зображення належать до сфери уявного, а також фікційного, особливо у пародійній функції, проте вони мають потенціал документування як автобіографічного досвіду, етнокультурної специфіки.