ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ: ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

Статтю присвячено проблемі організації навчання та супроводу дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дітей з порушеннями слуху. Мета статті: здійснити історичний аналіз розвитку спеціальної освіти в Україні, що доцільно розглядати як основу сучасних підходів до психолого-педагогічного супроводу дітей з порушеннями слуху. Методи дослідження: історико-логічний аналіз психолого-педагогічної, сурдопедагогічної літератури, нормативно-правових документів; зіставлення та узагальнення результатів наукових досліджень; термінологічний аналіз, який забезпечив розкриття сутності педагогічних явищ, що досліджувалися, за допомогою виявлення та уточнення значення поняття – «психолого-педагогічний супровід дітей з порушеннями слуху». Результати. Упродовж ХХ ст. прогресивні ідеї, задекларовані та визначені на рівні теорії, не були реалізовані на практиці: важливість раннього розвитку, урахування індивідуальних можливостей, створення умов для розвитку комунікативних навичок, важлива роль батьків тощо. Серед моментів, які з позиції сьогодення можна визначити як негативні: пріоритет медичного підходу до організації навчання та супроводу; нозологічний принцип визначення моделі навчання та послуг для дитини; відсутність варіативності, недостатня реалізація індивідуального підходу, починаючи від програмного забезпечення тощо. Висновки: незважаючи на недоліки у розвя’занні означених проблем у попередні періоди, прогресивні ідеї було значною мірою покладено в основу сучасних підходів до організації та змісту системного супроводу дітей з порушеннями слуху. Водночас аналіз результатів підтвердив необхідність удосконалення системи психолого-педагогічного супроводу дітей з порушеннями слуху на основі інтеграції вже наявного національного та кращого зарубіжного досвіду з урахуванням сучасних ціннісних та методологічних орієнтирів, а також суспільного запиту.