РОЗВИТОК ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Комп’ютеризована дистанційна освіта впроваджується в Україні вже понад двадцять років і швидко розвивається у зв’язку з необхідністю організації навчального процесу спочатку під час пандемії COVID-19, а потім воєнного періоду. Зусилля державних і освітніх установ та впровадження нових технологій сприяли швидкому розвитку дистанційного навчання в Україні. У статті наголошується на тому, що незважаючи на значну кількість робіт з вивчення дистанційного навчання в Україні, історія та розвиток дистанційної освіти в педагогічній літературі не висвітлені належним чином. У роботі зроблено спробу вивчити й проаналізувати основні етапи історії дистанційної освіти в Україні. Першим видом дистанційного навчання ми вважаємо кореспондентське навчання, яке розвинулося з кінця 19 століття завдяки розвитку традиційної пошти і для багатьох було єдиною можливістю отримати диплом або кваліфікацію. У 20 столітті кожен університет вже мав спеціальне заочне відділення для поєднання дистанційного та очного навчання. Офіційний початок сучасного дистанційного навчання в Україні відбувся на початку 21 століття, коли експеримент з онлайн навчання було запущено в кількох університетах великих міст. Однак, у роботі зазначається, що наразі в нашій державі відсутній єдиний координаційний центр з реалізації державної політики розвитку дистанційної освіти, що спричинило певну недовіру в суспільстві до цієї форми навчання через деякі технологічні обмеження, відсутність належної інфраструктури та досвідчених спеціалістів, готових комп’ютерних програм і матеріалів. Тим не менш, труднощі дистанційного навчання лише стимулювали студентів до самоорганізації та самостійності навчання, сприяли розвитку діалогу між усіма учасниками навчального процесу. У роботі зроблено спробу проаналізувати історичний досвід дистанційної освіти та запропоновано шляхи подальшого ефективного вдосконалення вітчизняної освітньої системи у дистанційному форматі.