{"title":"语言现象学形成背景下的理论和方法论方案","authors":"Галина Балута","doi":"10.31812/apm.7692","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Дослідження мови у горизонті інтердискурсивності зберігає запит на відповідну методологію, яка включає класичні методологічні настанови, розглянуті під іншим парадигматичним кутом зору. Зразком такого підходу є феноменологічна парадигма, її концепти та методологічні кореляції. Використання феноменологічної методології демонструє можливість описати сутнісні виміри мови, зокрема дослідити проблему значення та смислу. Метою статті є спроба продемонструвати методологічну плідність феноменологічного підходу у царині мови, розглянути його структуру, категорії, перспективи. Для реалізації поставленої мети досліджено методологічний фундамент, який включає загально-теоретичні, філософські, лінгвістичні, психолінгвістичні методи. Феноменологічний метод використано як базовий метод, що полягає у «феноменологічній редукції» – виокремленні сутностей семантичної тріади «знаку-значення-смислу»; тексту, контексту, дискурсу. У статті використано методологічні проєкти класичної феноменології, представленої вченням Е. Гусерля, М. Хайдеггера та відповідно соціальної феноменології Н. Лумана, Ю. Хабермаса, М. Фуко. Так потлумачена мова подана не як сукупність знаків, а як дискурсивна практика, що систематично формує об’єкти. Висловлюється припущення, що смисл – «феномен» категоризації значення, що сполучує суб’єктивний ментальний і комунікативний інтерсуб’єктивний горизонти; онтологічний принцип, споріднений з системами мислення і мови, шо реалізує герменевтичну, медіальну, синтагматичну функції; дискурс – незавершений семіозис, що вибудовується на інтерсуб’єктивних засадах і характеризується частковою когерентністю значень, оскільки є складеним з дискурсивної множини дискурсів відмінних типів. Можна вважати, що дискурс, його актуальні компоненти, реалізують функцію конструювання значення. При цьому смисл функціонує у контексті, заданий дискурсом як специфічною мовно-соціальною структурою. Можна трактувати смисл як семантичне поле, сукупність можливих значень, детермінованих спорідненим дискурсом.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"55 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-12-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":"{\"title\":\"Теоретико-методологічна програма в контексті формування лінгвістичної феноменології\",\"authors\":\"Галина Балута\",\"doi\":\"10.31812/apm.7692\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"Дослідження мови у горизонті інтердискурсивності зберігає запит на відповідну методологію, яка включає класичні методологічні настанови, розглянуті під іншим парадигматичним кутом зору. Зразком такого підходу є феноменологічна парадигма, її концепти та методологічні кореляції. Використання феноменологічної методології демонструє можливість описати сутнісні виміри мови, зокрема дослідити проблему значення та смислу. Метою статті є спроба продемонструвати методологічну плідність феноменологічного підходу у царині мови, розглянути його структуру, категорії, перспективи. Для реалізації поставленої мети досліджено методологічний фундамент, який включає загально-теоретичні, філософські, лінгвістичні, психолінгвістичні методи. Феноменологічний метод використано як базовий метод, що полягає у «феноменологічній редукції» – виокремленні сутностей семантичної тріади «знаку-значення-смислу»; тексту, контексту, дискурсу. У статті використано методологічні проєкти класичної феноменології, представленої вченням Е. Гусерля, М. Хайдеггера та відповідно соціальної феноменології Н. Лумана, Ю. Хабермаса, М. Фуко. Так потлумачена мова подана не як сукупність знаків, а як дискурсивна практика, що систематично формує об’єкти. Висловлюється припущення, що смисл – «феномен» категоризації значення, що сполучує суб’єктивний ментальний і комунікативний інтерсуб’єктивний горизонти; онтологічний принцип, споріднений з системами мислення і мови, шо реалізує герменевтичну, медіальну, синтагматичну функції; дискурс – незавершений семіозис, що вибудовується на інтерсуб’єктивних засадах і характеризується частковою когерентністю значень, оскільки є складеним з дискурсивної множини дискурсів відмінних типів. Можна вважати, що дискурс, його актуальні компоненти, реалізують функцію конструювання значення. При цьому смисл функціонує у контексті, заданий дискурсом як специфічною мовно-соціальною структурою. Можна трактувати смисл як семантичне поле, сукупність можливих значень, детермінованих спорідненим дискурсом.\",\"PeriodicalId\":140593,\"journal\":{\"name\":\"Actual Problems of Mind\",\"volume\":\"55 1\",\"pages\":\"\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2023-12-11\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"0\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"Actual Problems of Mind\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.31812/apm.7692\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"\",\"JCRName\":\"\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Actual Problems of Mind","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31812/apm.7692","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
Теоретико-методологічна програма в контексті формування лінгвістичної феноменології
Дослідження мови у горизонті інтердискурсивності зберігає запит на відповідну методологію, яка включає класичні методологічні настанови, розглянуті під іншим парадигматичним кутом зору. Зразком такого підходу є феноменологічна парадигма, її концепти та методологічні кореляції. Використання феноменологічної методології демонструє можливість описати сутнісні виміри мови, зокрема дослідити проблему значення та смислу. Метою статті є спроба продемонструвати методологічну плідність феноменологічного підходу у царині мови, розглянути його структуру, категорії, перспективи. Для реалізації поставленої мети досліджено методологічний фундамент, який включає загально-теоретичні, філософські, лінгвістичні, психолінгвістичні методи. Феноменологічний метод використано як базовий метод, що полягає у «феноменологічній редукції» – виокремленні сутностей семантичної тріади «знаку-значення-смислу»; тексту, контексту, дискурсу. У статті використано методологічні проєкти класичної феноменології, представленої вченням Е. Гусерля, М. Хайдеггера та відповідно соціальної феноменології Н. Лумана, Ю. Хабермаса, М. Фуко. Так потлумачена мова подана не як сукупність знаків, а як дискурсивна практика, що систематично формує об’єкти. Висловлюється припущення, що смисл – «феномен» категоризації значення, що сполучує суб’єктивний ментальний і комунікативний інтерсуб’єктивний горизонти; онтологічний принцип, споріднений з системами мислення і мови, шо реалізує герменевтичну, медіальну, синтагматичну функції; дискурс – незавершений семіозис, що вибудовується на інтерсуб’єктивних засадах і характеризується частковою когерентністю значень, оскільки є складеним з дискурсивної множини дискурсів відмінних типів. Можна вважати, що дискурс, його актуальні компоненти, реалізують функцію конструювання значення. При цьому смисл функціонує у контексті, заданий дискурсом як специфічною мовно-соціальною структурою. Можна трактувати смисл як семантичне поле, сукупність можливих значень, детермінованих спорідненим дискурсом.