Ярослав Ланчак, Андрій Маслов-Лисичкін, Ірина Маслова-Лисичкіна, Олександр Бутко
{"title":"肢体剧作为一种戏剧艺术形式:乌克兰的情况","authors":"Ярослав Ланчак, Андрій Маслов-Лисичкін, Ірина Маслова-Лисичкіна, Олександр Бутко","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Стаття присвячена розгляду однієї з новітніх експериментальних форм сценічного мистецтва – фізичному театру. Фізичний театр – театральна форма, що виокремилася і поширилася наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в низці європейських країн та в США і є малодослідженою в українському мистецтвознавстві. Метою дослідження є аналіз художньо-соціального досвіду фізичного театру в контексті мистецьких практик кінця ХХ – початку ХХІ ст., з’ясування його здобутків і проблемних зон. Це явище досліджено на матеріалі західноєвропейського, американського та вітчизняного творчого досвіду і в контексті інших актуальних мистецьких трендів. Визначено генезу фізичного театру, особливості його виражальних засобів, тематичні пріоритети. Методологія дослідження. Методологічною основою обрано театральну антропологію, зокрема напрацювання одного з авторів базового видання «Словник театральної антропології. Таємне мистецтво виконавця» Еугеніо Барби та Нікола Саварезе. Безпосередню увагу приділено постатям режисерів і хореографів – провідникам досліджуваної театральної форми на різних сценах світу. Зокрема, у статті проаналізовано знакову роботу «May B» французької хореографині Магі Марен. Осмислення українського досвіду фізичного театру здійснено за хронологічним принципом. Визначено режисерів і хореографів, серед яких Раду Поклітару, Лариса Венедіктова, Юрій Паскар, а також окремі театральні колективи, що активно опановували форму фізичного театру. Наукова новизна дослідження полягає в оригінальному ракурсі вивчення фізичного театру, зокрема простеження його генези й особливостей функціонування в Україні та за її межами. Висновки. У підсумку зазначено, що у фізичному театрі вироблено особливу виконавську техніку, обумовлену пріоритетом тіла як виражального засобу. Приділено велику увагу соціальній проблематиці. Відповідно, у кількох виставах фізичного театру, здійснених в Україні останніми роками, представлено пластичний узагальнений образ радянського тоталітаризму та деформованої ним людини.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":"{\"title\":\"Фізичний театр як форма театрального мистецтва: український контекст\",\"authors\":\"Ярослав Ланчак, Андрій Маслов-Лисичкін, Ірина Маслова-Лисичкіна, Олександр Бутко\",\"doi\":\"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151\",\"DOIUrl\":null,\"url\":null,\"abstract\":\"Стаття присвячена розгляду однієї з новітніх експериментальних форм сценічного мистецтва – фізичному театру. Фізичний театр – театральна форма, що виокремилася і поширилася наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в низці європейських країн та в США і є малодослідженою в українському мистецтвознавстві. Метою дослідження є аналіз художньо-соціального досвіду фізичного театру в контексті мистецьких практик кінця ХХ – початку ХХІ ст., з’ясування його здобутків і проблемних зон. Це явище досліджено на матеріалі західноєвропейського, американського та вітчизняного творчого досвіду і в контексті інших актуальних мистецьких трендів. Визначено генезу фізичного театру, особливості його виражальних засобів, тематичні пріоритети. Методологія дослідження. Методологічною основою обрано театральну антропологію, зокрема напрацювання одного з авторів базового видання «Словник театральної антропології. Таємне мистецтво виконавця» Еугеніо Барби та Нікола Саварезе. Безпосередню увагу приділено постатям режисерів і хореографів – провідникам досліджуваної театральної форми на різних сценах світу. Зокрема, у статті проаналізовано знакову роботу «May B» французької хореографині Магі Марен. Осмислення українського досвіду фізичного театру здійснено за хронологічним принципом. Визначено режисерів і хореографів, серед яких Раду Поклітару, Лариса Венедіктова, Юрій Паскар, а також окремі театральні колективи, що активно опановували форму фізичного театру. Наукова новизна дослідження полягає в оригінальному ракурсі вивчення фізичного театру, зокрема простеження його генези й особливостей функціонування в Україні та за її межами. Висновки. У підсумку зазначено, що у фізичному театрі вироблено особливу виконавську техніку, обумовлену пріоритетом тіла як виражального засобу. Приділено велику увагу соціальній проблематиці. Відповідно, у кількох виставах фізичного театру, здійснених в Україні останніми роками, представлено пластичний узагальнений образ радянського тоталітаризму та деформованої ним людини.\",\"PeriodicalId\":33440,\"journal\":{\"name\":\"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo\",\"volume\":\"9 1\",\"pages\":\"0\"},\"PeriodicalIF\":0.0000,\"publicationDate\":\"2023-10-02\",\"publicationTypes\":\"Journal Article\",\"fieldsOfStudy\":null,\"isOpenAccess\":false,\"openAccessPdf\":\"\",\"citationCount\":\"0\",\"resultStr\":null,\"platform\":\"Semanticscholar\",\"paperid\":null,\"PeriodicalName\":\"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo\",\"FirstCategoryId\":\"1085\",\"ListUrlMain\":\"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151\",\"RegionNum\":0,\"RegionCategory\":null,\"ArticlePicture\":[],\"TitleCN\":null,\"AbstractTextCN\":null,\"PMCID\":null,\"EPubDate\":\"\",\"PubModel\":\"\",\"JCR\":\"\",\"JCRName\":\"\",\"Score\":null,\"Total\":0}","platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
Фізичний театр як форма театрального мистецтва: український контекст
Стаття присвячена розгляду однієї з новітніх експериментальних форм сценічного мистецтва – фізичному театру. Фізичний театр – театральна форма, що виокремилася і поширилася наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в низці європейських країн та в США і є малодослідженою в українському мистецтвознавстві. Метою дослідження є аналіз художньо-соціального досвіду фізичного театру в контексті мистецьких практик кінця ХХ – початку ХХІ ст., з’ясування його здобутків і проблемних зон. Це явище досліджено на матеріалі західноєвропейського, американського та вітчизняного творчого досвіду і в контексті інших актуальних мистецьких трендів. Визначено генезу фізичного театру, особливості його виражальних засобів, тематичні пріоритети. Методологія дослідження. Методологічною основою обрано театральну антропологію, зокрема напрацювання одного з авторів базового видання «Словник театральної антропології. Таємне мистецтво виконавця» Еугеніо Барби та Нікола Саварезе. Безпосередню увагу приділено постатям режисерів і хореографів – провідникам досліджуваної театральної форми на різних сценах світу. Зокрема, у статті проаналізовано знакову роботу «May B» французької хореографині Магі Марен. Осмислення українського досвіду фізичного театру здійснено за хронологічним принципом. Визначено режисерів і хореографів, серед яких Раду Поклітару, Лариса Венедіктова, Юрій Паскар, а також окремі театральні колективи, що активно опановували форму фізичного театру. Наукова новизна дослідження полягає в оригінальному ракурсі вивчення фізичного театру, зокрема простеження його генези й особливостей функціонування в Україні та за її межами. Висновки. У підсумку зазначено, що у фізичному театрі вироблено особливу виконавську техніку, обумовлену пріоритетом тіла як виражального засобу. Приділено велику увагу соціальній проблематиці. Відповідно, у кількох виставах фізичного театру, здійснених в Україні останніми роками, представлено пластичний узагальнений образ радянського тоталітаризму та деформованої ним людини.