ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ У ВИРІШЕННІ ВИБОРЧИХ СПОРІВ

У статті визначено, що право вибирати та бути обраним безпосередньо закріплене у статті 21 Загальної декларації прав людини 1948 року, де визначено, що здійснення виборів має відповідати засадам періодичності, загальності та рівності волевиявлення. Підкреслено, що демократичні вибори – це вибори, що не були сфальсифіковані, які були проведені із дотриманням вимоги про таємність голосування чи за допомогою інших форм, що дозволяють реалізувати свободу виборчого процесу. Наголошено, що організація та проведення демократичних виборів є безумовним критерієм легітимності здійснення публічно-управлінських функцій суб’єктами владних повноважень. Метою статті визначено здійснення характеристики практики Європейського суду з прав людини у вирішенні виборчих спорів. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-от: 1) визначення принципів урегулювання виборчих спорів Європейським судом з прав людини; 2) характеристика умов прийнятності заяви про захист виборчих прав; 3) узагальнення наявної європейської судової практики із розгляду та вирішення виборчих справ. Як висновок встановлено, що задоволення заяви, поданої до ЄСПЛ, своїм наслідком повинне мати ініціювання перегляду відповідної адміністративної справи. Крім того, розгляд виборчого спору ЄСПЛ має обмежуватися виокремленням суб’єктного складу справи та особливостями оскаржуваного виборчого процесу. Отже, здійснення захисту виборчих прав у порядку розгляду ЄСПЛ має відповідати вимогам ефективності, співмірності втручання в межі дискреційних повноважень адміністративних органів та сприяти реалізації права особи голосувати та/або бути кандидатом на посаду публічної служби.