АДАПТИВНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ СІМЕЙ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ

Наприкінці ХХ століття у міжнародній практиці соціальної роботи набув поширення підхід, орієнтований на сильній сторони. Його використовують у практичній роботі з клієнтами, у супервізії соціальних працівників, для забезпечення якості надання соціальних послуг в організації. Мета статті – визначити етичне підґрунтя підходу, орієнтованого на сильні сторони, та схарактеризувати принципи цього підходу у практичній соціальній роботі з клієнтами. У дослідженні, проведеному у рамках інтерпретативної парадигми, використано якісний контент-аналіз 28 закордонних наукових публікацій. Визначено, що підхід, орієнтований на сильні сторони, вважають альтернативою та викликом традиційним проблемно-орієнтованим та дефіцитарним практикам соціальної роботи. Втручання на основі цього підходу опираються на силу та ресурси клієнтів, однак зважають й на наявність слабких сторін. У фокусі уваги перебуває бажаний результат клієнта, якого розглядають як експерта у власній життєвій ситуації, а взаємодія у процесі втручання орієнтована на співпрацю та партнерство. Розглянуто ознаки підходу, орієнтованого на сильні сторони, виокремлені Реппом, Салібеєм та Саліваном (2008), Олівер (2014) та іншими дослідниками. Проаналізовано принципи підходу, орієнтованого на сильні сторони клієнтів, запропоновані Геммонд (2010). Проведений аналіз дає підстави для твердження, що підхід, орієнтований на сильні сторони клієнта, належить до клієнтоцентрованих підходів, які визнають право клієнта на участь та самовизначення, самостійний вибір у процесі втручання. Він базується на фундаментальному переконанні, що соціальна робота – це співпраця між соціальними працівниками та клієнтами, за якої, останні є не споживачами, а співвиробниками соціальної підтримки. Водночас у науковій літературі наявні свідчення щодо етичних дилем та етичних конфліктів, зумовлені необхідністю врахування соціальним працівником експертності клієнта.