ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО РИТУАЛЬНОГО ДИСКУРСУ

Мета. Стаття присвячена аналізу англомовного ритуального дискурсу й виокремленню його особливостей. Дефініціюється ритуал і дискурс, ним породжуваний. Об’єкт дослідження розглядається зі структурного, семантичного і стилістичного аспектів. Віднаходиться місце ритуального дискурсу серед видів дискурсу, зокрема він належить до прагмалінгвістичного. Методи. Для вирішення поставлених завдань застосовані загальнонаукові методи синтезу та умовиведення, лексико-семантичні методи дефініційного, дескриптивного аналізу, стилістичний аналіз та елементи прагматичного аналізу. Результати. Доведено різножанровість ритуального дискурсу: він може бути представлений молитвою, релігійною службою, чим поєднується із фідеїстичним, церемонією посвяти у студенти, чим граничить із інституційним, або захисту дисертації – з науковим дискурсом тощо. Матеріалом для цієї наукової розвідки слугували промови, виголошені на похоронах королівських осіб: Її Величності королеви Єлизавети ІІ та герцога Единбурзького Філіпа. Траурна промова є особливим жанром ритуального дискурсу, названим еулогія. Остання належить до ритуального дискурсу за формою організації, функціями і характерними ознаками. Їй, як і ритуальному дискурсу загалом, властиві висока тональність спілкування, циклічність, емоційна маркованість, драматургічність і сценарність. Серед стилістичних фігур, до яких вдаються промовці, найчастотнішими є порівняння, висхідна градація – наростання частин висловлення, за якого кожна наступна містить у собі підсилення емоційно-експресивного значення. Такий стилістичний прийом, як цитування художніх творів, використовується в промовах для посилення емоційності, а використанням цитат самих померлих підкреслюється близькість мовця з покійними та їхню важливість один для одного. Виокремлені екстралінгвістичні знаки вказують на високу тональність мовлення, емоційність і драматичність як характерні риси ритуального дискурсу. Висновки. Усі проаналізовані промови характеризуються формальним стилем, і більшість із них мають чітко окреслену структуру. Вони містять коротку біографічну довідку про покійного, особисті враження від спілкування із ним, а закінчуються висловленнями вдячності померлій особі.