ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ПРАВОВОГО ЗМІСТУ ТА СТРОКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАТРИМАННЯ І ДОСТАВЛЕННЯ ПОРУШНИКА ЯК ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ОСОБИ

У статті здійснюється дослідження вітчизняної законодавчої регламентації правового змісту, максимальних допустимих строків та співвідношення застосування адміністративного затримання та адміністративного доставлення порушника, як примусових заходів обмеження свободи особи. Зокрема, вивчається та досліджується юридичний зміст наявних конвенційних та конституційних гарантій щодо допустимих заходів обмеження права людини на свободу та особисту недоторканність у формі адміністративно-процесуальних заходів. У цьому контексті досліджуються положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини третьої статті 29 Конституції України, відповідні рішення Європейського суду з прав людини, юридичні позиції Конституційного Суду України, окремі положення Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. На підставі цього робиться висновок, щодо доцільності доповнення частини першої статті 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення приписами, які б чітко регламентували момент початку і завершення доставлення порушника та його максимально допустиму тривалість. Також, потрібно внестизміни до частини першої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та доповнити її другим реченням, у якому, за аналогією до статті 209 Кримінального процесуального кодексу України, закріпити момент затримання особи. На думку авторів запропоновані зміни усунуть існуючу на даний час невизначеність у вирішенні питання, чіткого встановлення часу доставлення порушника та нівелюють можливість зловживань з боку відповідних органів в частині, що стосується порушення допустимого строку обмеження права особи на свободу при застосуванні адміністративного затримання. А це є необхідною гарантією забезпечення принципу юридичної визначеності та «якості закону», особливо коли йдеться про позбавлення свободи людини, на чому неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.