{"title":"ТЕКСТОВІ МАРКЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ ГЮҐО ГАМІЛЬТОНА «ЛЮДИ З ВЕСНЯНКАМИ»","authors":"Юлія Василівна Вишницька","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2022-91-5","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Мета статті – на матеріалі автобіографічного роману ірландського письменника Гюґо Гамільтона «Люди з веснянками» проаналізувати текстові ідіостильові маркери національної самоідентичності. Методологія дослідження. Роман досліджено в дзеркалі постколоніальної критики із застосуванням методики теорії пам’яті та наратологічного аналізу. Результати дослідження. У тексті роману виокремлено ключові вектори національної тожсамості: мовний, топонімічний, ономастичний, культурний, гастрономічний, атрибутивний, постімперський. Лінґвальний код національної самоідентичності дешифрує потрійне розщеплення національної самоідентифікації наратора, овиявлює текстові механізми такого розщеплення через мотиви гри, страху, символіку віддзеркалення, дому. Доведено текстову тотожність концептів пам’яті і слова. Топонімічно- ономастичний код відкриває національну самоідентичність наратора через мотиви бездомності, втрати орієнтирів, пошук дому, а також через концепт родинної і колективної травми. Власну ідентичність наратор віднаходить у координаті деангліфікації Ірландії, а втрачає – у точці насильницького занглійщення. Образи матеріального світу проєктують атрибутивний і культурний вектори національної самоідентичності (релігійні маркери дому, літературні означники хибної тожсамості). Постімперський різновид національної самоідентичності експлікує текстовий неоконцепт «нові ірландці» (“brack people”), а також міфологеми дому-країни й країни-дому, імпліковані мотивами збирання, колекціонування, примирення-прийняття. Досліджено текстові прояви псевдо- і симулятивної ідентифікації та антинаціональної ідентичності в контексті стереотипів, перекручування, профанації й шкідливого ототожнення, урівнювання. Висновки. Описано експлікацію бінарних і тернарних опозицій свого / чужого / інакшого, вивищеності й меншовартісності через етнодомінанти «ірландське», «німецьке», «англійське». Гомодієгетичний наратор роману діє в екстрадієгетичній ситуації як безпосередній учасник подій. Я-наратор екстраполює маршрути повернення до себе, до власного дому через національне самоусвідомлення.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-02-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"South archive (philological sciences)","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2022-91-5","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
ТЕКСТОВІ МАРКЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ ГЮҐО ГАМІЛЬТОНА «ЛЮДИ З ВЕСНЯНКАМИ»
Мета статті – на матеріалі автобіографічного роману ірландського письменника Гюґо Гамільтона «Люди з веснянками» проаналізувати текстові ідіостильові маркери національної самоідентичності. Методологія дослідження. Роман досліджено в дзеркалі постколоніальної критики із застосуванням методики теорії пам’яті та наратологічного аналізу. Результати дослідження. У тексті роману виокремлено ключові вектори національної тожсамості: мовний, топонімічний, ономастичний, культурний, гастрономічний, атрибутивний, постімперський. Лінґвальний код національної самоідентичності дешифрує потрійне розщеплення національної самоідентифікації наратора, овиявлює текстові механізми такого розщеплення через мотиви гри, страху, символіку віддзеркалення, дому. Доведено текстову тотожність концептів пам’яті і слова. Топонімічно- ономастичний код відкриває національну самоідентичність наратора через мотиви бездомності, втрати орієнтирів, пошук дому, а також через концепт родинної і колективної травми. Власну ідентичність наратор віднаходить у координаті деангліфікації Ірландії, а втрачає – у точці насильницького занглійщення. Образи матеріального світу проєктують атрибутивний і культурний вектори національної самоідентичності (релігійні маркери дому, літературні означники хибної тожсамості). Постімперський різновид національної самоідентичності експлікує текстовий неоконцепт «нові ірландці» (“brack people”), а також міфологеми дому-країни й країни-дому, імпліковані мотивами збирання, колекціонування, примирення-прийняття. Досліджено текстові прояви псевдо- і симулятивної ідентифікації та антинаціональної ідентичності в контексті стереотипів, перекручування, профанації й шкідливого ототожнення, урівнювання. Висновки. Описано експлікацію бінарних і тернарних опозицій свого / чужого / інакшого, вивищеності й меншовартісності через етнодомінанти «ірландське», «німецьке», «англійське». Гомодієгетичний наратор роману діє в екстрадієгетичній ситуації як безпосередній учасник подій. Я-наратор екстраполює маршрути повернення до себе, до власного дому через національне самоусвідомлення.