ПРАВОВІ ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ РАДЯНІЗАЦІЇ ГАЛИЧИНИ В 1939–1941 РОКАХ

1.Андрухів О. І. Правові причини та наслідки радянізації Галичини в 1939–1941 роках. – Стаття. У статті розкриваються основні засади реалізації політики «радянізації» західноукраїнських земель, зокрема Галичини у 1939–1941 рр., та вирішення радянською владою питання дитячої безпритульності та бездоглядності. Встановлено, що одним із перших кроків радянської влади на новоприєднаних територіях були дії, пов’язані з переміщенням окремих груп населення. Упровадження радянської системи права на західноукраїнських землях здійснювалося оперативно, оскільки до цього процесу залучали політвідділи військових частин Українського фронту та радянсько-партійних працівників, що прибули. Так, протягом 1939–1941 рр. на території інкорпорованої Галичини відбувалося формування органів радянської влади, зокрема міліції та силових структур, та проводилися заходи щодо громадської безпеки і попередження контрреволюційної і антирадянської діяльності. У жодному з офіційних наказів, розпоряджень чи вказівок вищого республіканського керівництва не згадано про проблему безпритульних та бездоглядних дітей. Першим кроком радянської влади в Галичині було формування партійної структури і системи органів місцевої влади. 24 березня 1940 р. проведено вибори депутатів до Верховної Ради СРСР та УРСР, а 15 грудня того ж року – до місцевих рад, що юридично діяли як адміністративні одиниці з 20 січня 1940 р. Паралельно з формуванням нової правової системи в регіоні здійснювалися кардинальні соціально-економічні реформи, які мали на меті повністю інтегрувати приєднані території до загальноукраїнського господарського комплексу. Ці перетворення були традиційними для радянської дійсності 1920–1930-х рр., а тому провокували народне невдоволення і стали причиною появи дитячої безпритульності та бездоглядності. Після перших хвиль репресій без опіки залишилися тисячі дітей. Констатовано, що політика радянізації зумовила запровадження специфічних термінів, які мали правову основу та стосувалися проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності. Одним із таких понять є «ворог народу». Поняття «ворог народу» було затверджене в Кримінальному кодексі УРСР 1927 та 1934 рр. і передбачало поділ правопорушників на дві категорії. До першої застосовували найвищу міру покарання, а до другої – ув’язнення в трудово-виправних закладах. Таким чином, політика радянізації в західних областях УРСР супроводжувалася порушенням прав людини, зокрема й неповнолітніх. При цьому жодних заходів із протидії поширенню безпритульності та бездоглядності дітей не здійснювалося.