{"title":"ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТЕОРІЯ: У ПОШУКАХ РЕЦЕПТУ ЛЕГІТИМНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ","authors":"Л. І. Яковлева","doi":"10.32837/apfs.v0i36.1127","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті визначено основні підходи до легітимності публічної влади з точку зору інституціональної теорії. Відзначено, що відносно формування теорії легітимності публічної влади, розвиток інституціональної теорії пройшов декілька етапів. Вони пов’язані із розширенням дослідницького поля інституціоналістів. Від зосередження уваги на державі та бюрократії на початковому етапі (класичний інституціоналізм), представники інституціональної теорії перейшли до дослідження легітимності соціального та політичного порядку («старий» інституціоналізм) й визначення оптимального інституційного дизайну та забезпечення ефективної міжінституційної взаємодії («новий» інституціоналізм). Відродження інтересу до інституційного виміру політики, інституційних основ легітимності публічної влади пов’язується із кризою біхевіоризму та теорії раціонального вибору. Відзначено, що увага інституціоналістів до держави та бюрократії (відповідно до веберіанської традиції) дозволила визначити умови легальності та легітимності для функціонування державної влади. У подальшому, інституціоналізм суттєво розширив власне дослідницьке поле, включаючи інтерес до інституту масмедіа, політичних партій, інституціоналізації громадянського суспільства тощо. Інституціональний підхід визначає легітимність не лише окремих політичних діячів чи інститутів, а легітимність соціального та політичного порядку. Ґенеза інституціональної теорії щодо проблеми легітимності пов’язується із переходом від проблеми «легітимності політичних інститутів» до визначення «інститутів легітимності». Інституціоналісти говорять про інститути та організації у забезпеченні легітимності публічної влади, визначають оптимальний інституційний дизайн тощо. Серед актуальних напрямків нового інституціоналізму відзначено наступні візії рецептів легітимності публічної влади. Для історичного інституціоналізму це залежність від пройденого шляху, для інституціоналізму раціонального вибору опортуністична поведінка та пошук ренти, а соціологічний інституціоналізм наголошує на важливості міжінституційної взаємодії задля суспільного блага. ","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-09-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Актуальні проблеми філософії та соціології","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i36.1127","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТЕОРІЯ: У ПОШУКАХ РЕЦЕПТУ ЛЕГІТИМНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ
У статті визначено основні підходи до легітимності публічної влади з точку зору інституціональної теорії. Відзначено, що відносно формування теорії легітимності публічної влади, розвиток інституціональної теорії пройшов декілька етапів. Вони пов’язані із розширенням дослідницького поля інституціоналістів. Від зосередження уваги на державі та бюрократії на початковому етапі (класичний інституціоналізм), представники інституціональної теорії перейшли до дослідження легітимності соціального та політичного порядку («старий» інституціоналізм) й визначення оптимального інституційного дизайну та забезпечення ефективної міжінституційної взаємодії («новий» інституціоналізм). Відродження інтересу до інституційного виміру політики, інституційних основ легітимності публічної влади пов’язується із кризою біхевіоризму та теорії раціонального вибору. Відзначено, що увага інституціоналістів до держави та бюрократії (відповідно до веберіанської традиції) дозволила визначити умови легальності та легітимності для функціонування державної влади. У подальшому, інституціоналізм суттєво розширив власне дослідницьке поле, включаючи інтерес до інституту масмедіа, політичних партій, інституціоналізації громадянського суспільства тощо. Інституціональний підхід визначає легітимність не лише окремих політичних діячів чи інститутів, а легітимність соціального та політичного порядку. Ґенеза інституціональної теорії щодо проблеми легітимності пов’язується із переходом від проблеми «легітимності політичних інститутів» до визначення «інститутів легітимності». Інституціоналісти говорять про інститути та організації у забезпеченні легітимності публічної влади, визначають оптимальний інституційний дизайн тощо. Серед актуальних напрямків нового інституціоналізму відзначено наступні візії рецептів легітимності публічної влади. Для історичного інституціоналізму це залежність від пройденого шляху, для інституціоналізму раціонального вибору опортуністична поведінка та пошук ренти, а соціологічний інституціоналізм наголошує на важливості міжінституційної взаємодії задля суспільного блага.