ІНТЕГРОВАНА СУПУТНИКОВА МЕРЕЖА 6G

Досліджено технології побудови багатоланкової супутникової ретрансляції доступу до інформаційних послуг користувачам, які зазвичай перебувають поза досяжністю телекомунікаційних радіосистем з архітектурою прямої ретрансляції, що дозволяє традиційним сервісам надавати свої послуги майже всім користувачам у всьому світі, а також корисно для таких сервісів як глобальне повідомлення про надзвичайні ситуації та реагування на стихійні лиха. Розроблено способи забезпечення універсального та розширеного робочого покриття інфокомунікаційними радіомережами 6G у глобальному масштабі із використанням супутникових технологій. Розглянуто можливості забезпечення тривимірного покриття наземними станціями 6G за рахунок інтеграції із транзитними супутниковими мережами для розширення бездротових наземних послуг. Досліджено особливості формування прямих з'єднань для забезпечення послуг фіксованого та мобільного зв'язку в мережі 6G з використанням супутникових технологій. При цьому, супутникова мережа в одному тунелі передає дані користувача, та сигнали керування, а обробка даних користувача може проводитися безпосередньо в супутниковій мережі як різновид корисного навантаження. Також розглянуто особливості застосування тривимірного покриття для технології IoT у віддалених районах з обмеженим розгортанням наземних базових станцій або без них. Оскільки сенсорні пристрої IoT споживають невелику кількість енергії і часто знаходяться в режимі очікування, вони можуть вимагати спеціальної підтримки з боку супутникової мережі, наприклад спеціальних команд керування для включення пристроїв. Визначено особливості проектування структури мережевого елемента та архітектури супутникової частини мережі доступу для зменшення затримки в кожному телекомунікаційному вузлі маршрутизації. Розглянуто супутникові мережі, які використовуються для інтерактивних послуг, таких як передача голосу та даних. Зокрема здійснений аналіз затримки для HAPS та супутників, включаючи випадки як з одним переходом, так і з кількома, який показує, що передача сигналу через неназемну частину мережі може забезпечити меншу затримку, ніж та, яка досягається за допомогою сучасної ВОЛЗ. При цьому, досягнута перевага залежить від висоти платформи неназемної мережі (NTN) та відстані між двома точками на землі. Також необхідно враховувати деякі відмінності у швидкодії супутникового тракту через рух супутника, що в найгіршому випадку збільшить затримку при передаванні даних користувача. Визначено, що показник затримки можна покращити, якщо наземна станція (або користувач) може бачити кілька супутників та згодом вибирати той, який мінімізує затримку із врахуванням типу інтерфейсу.