ДУХОВНО-САКРАЛЬНІ ТА ЕТНОМЕНТАЛЬНІ ВИМІРИ ХУДОЖНЬОЇ МОВОТВОРЧОСТІ О.КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Статтю присвячено оригінальній мовотворчості о. Кирила Селецького – душпастиря Української Греко-Католицької Церкви, письменника, просвітителя, громадського діяча, педагога, засновника двох чернечих згромаджень, «сіяча здорового зерна для свойого люду», ревного ісповідника  Христової віри та майстра живого й колоритного українського слова. Окреслено роль і місце о. Кирила в національно-духовному та просвітницькому поступі у когорті діячів греко-католицької церкви, які часто брали на себе відповідальну місію – формувати й розвивати самосвідомість й самототожність народу в умовах його бездержавності та суспільних і ментальних утисків.  Зазначено, що художня мовотворчість о. К. Селецького слугує ілюстрацією для розуміння складного й часто суперечливого процесу становлення української літературної мови в Галичині, для пізнання тогочасної поліфонії говіркових слів, діалектичної взаємодії живої мовної стихії та церковнослов’яні на всіх рівнях. Говіркова варіантність багатьох лексем не лише колоритно увиразнює мовні партії персонажів, а й ілюструє еволюційні етапи розвитку наддністрянської гілки української мови. Проведено паралелі з мовотворчістю Василя Стефаника. Простежено, як у  різножанрових художніх та художньо-публіцистичних дискурсах К. Селецького церковнослов’янська мова трансформується в особливу дискурсивну й стилетвірну категорію, а численні церковнослов’янізми, граматично, лексично та фонетично адаптуючись до говіркової мовленнєвої стихії, експлікують наскрізну сакрально-дидактичну спрямованість. Зосереджено увагу на способах вербалізації наскрізного теоцентризму, що головно експлікується в багатій та різногранній ідіоматиці (фразеорефлексах). Автор доходить висновку, що художні, богословсько-просвітницькі, повчальні (виразно моралізаторські) тексти насичені конфесійною лексикою, яка справляє враження своєрідного духовного кліше, все ж вони (тексти) у своїй основі залишаються українськими і не створюють жодних бар’єрів у процесі сприйняття, позаяк зберігають чітко артикульовану живомовну  основу.