«HOMO SAPIENS» vs «ΆΝΘΡΩΠΟΣ ΓΡΑΠΤΏΣ»

Соціальний статус учасника літературних творів як якоїсь паралельної, вигаданої дійсності є очевидним винятком в парадигмі соціальних ролей будь-якого суспільства. Незалежно від часу і місця літературного процесу самиі твори літератури служать перш за все об’єктом для моральних, психологічних і естетичних рефлексій. Більшість існуючих педагогічних концепцій розглядає літературу саме як плацдарм для дидактичної, перш за все – виховної, роботи. Разом з тим домінантною ідеєю виховання завжди було досягнення життєвого успіху. І тут виникає кричуща суперечність між дидактичним кредо «людини розумної» (homo sapiens) і фактичним становищем «людини, яка пише» (άνθρωποσ γραπτώσ). Більшість письменників, з античних часів до сучасності не були зразком моральності, не досягали матеріального успіху, більш того – і не прагнули до цього. Перелік драматичних доль Езопа, Овідія, Байрона, Боккаччо, Війона, Вольтера, Верлена, Гофмана, Пушкіна, Достоєвського і багатьох інших класиків світової літератури викликає думку про те, що літератори, творячи етичний і естетичний ідеал, свою власну біографію очевидним чином проживали всупереч написаному. Порівняльний аналіз історико-літературного матеріалу підтверджує, що навіть приклади відносно благополучних письменницьких життєписів (Вергілій, Горацій, Гете) парадоксальним чином підтверджують ідею того, що творчої особистості, «людині авторові» житейська благополуччя швидше противказано.