Голодомор: кількісні наслідки трагедії в інтерпретації українських дослідників. Проблема пошуку істини

Abstract

Актуальність. Аналізується ситуація зі станом вивчення демографічних наслідків Голодомору. Зазначається, що попри те, що проблема кількісних втрат належить до числа пріоритетних для вітчизняних дослідників, вона не знайшла свого остаточного вирішення. Тож метою роботи визначено дослідити причини такої ситуації та пропозиція шляхів виходу з неї. Результати. Виявлено, що має місце значна варіація отриманих результатів. Показано еволюцію результатів роботи над проблемою за три десятки років, як істориків, так і демографів. Розглянуто методики, застосовувані науковцями при підрахунках. Констатується, що маються значні кількісні відмінності в оцінці жертв Голодомору між різними дослідниками та професійними групами дослідників. Пояснюється це відмінністю підходів до вивчення трагедії. Зазначається, що демографи користуються методиками, застосовуваними для підрахунків голоду як «природного явища», і через це мають одні результати. Деякі історики, здійснивши свої підрахунки з застосуванням цих методів на зорі вивчення проблеми, дотримуються незмінно аналогічних позицій. Показано, що значна частина істориків, підходить до Голодомору як до геноциду, тобто, кримінального злочину, який потребує застосування методик, що застосовуються при дослідженні актів геноциду. Робиться висновок, що вітчизняними науковцями проведено значну роботу, в результаті якої виявлено та введено до наукового обігу серйозний і різноплановий комплекс джерел, який дозволив дійти розуміння масштабів та глибини трагедії, і на макрорівні показати демографічні втрати української нації у 1932‒1933 рр. Ними, доведено, що здійснювана у цей період державою політика носила характер, який вкладається у визначення геноциду. Однак, реальна кількість втрат не знайшла свого остаточного вирішення через відмінність в професійних та політичних оцінках трагедії та її трактуванні. Причина лежить у площині відмінності підходів науковців, до сфери компетенції яких належить дана проблема. Зазначається, що їм слід спрямувати свої зусилля на відпрацювання спільних підходів у підрахунку втрат, спільної оцінки державної політики в республіці у 1920-х‒поч. 1930-х рр., спільного розумінні факторів, що мали вплив на остаточні кількісні результати. Рекомендується для цього об’єднати зусилля як демографів та істориків, які фахово і глибоко займаються проблемою Голодомору та його кількісних втрат, так і юристів та медиків. Оскільки мова йде про геноцид, тобто кримінальний злочин влади.