{"title":"The national component ministry of the Ukrainian Autocephal orthodox church during the sovietization of Ukraine (1920s)","authors":"Arthur Mykhailyk, A. Filinyuk","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.196-209","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Мета статті – дослідити місце національної складової в служін- ні УАПЦ, висвітлити спроби опору радянізації України та насадженню комуністич- ної ідеології з боку її духовенства в 1920-х рр. Методологія дослідження ґрунтуєть- ся на принципах історизму, об’єктивності і системності. У дослідженні використано методи аналізу і синтезу, індукції, дедукції та узагальнення, історико-порівняльний, історико-типологічний та проблемно-хронологічний методи. Наукова новизна поля- гає у спробі комплексного висвітлення опору кліру Української автокефальної право- славної церкви як ключової інституції українізації, впровадженню антицерковної по- літики та радянізації суспільства, здійснених упродовж 20-х рр. ст. радянською вла- дою. Проаналізовано архівні документи, які визначали особливості діяльності основних релігійно-конфесійних спільнот християнського спрямування. На основі вивчен- ня історичного, ідеологічного та політичного аспектів більшовицької влади, а також поглядів окремих священиків і мирян, визначено основні тенденції спротиву насиллю з боку державних структур. Висновки. У 1920-х рр. жителі українських територій були змушені жити в таких умовах, коли служба у храмі розглядалася комуністичною вла- дою як «замаскована форма контрреволюції». Думки, слова і заповіді, які проголошу- валися з церковних кафедр, йшли в розріз з тією політикою, яка провадилася в країні. Держава і церква виявилися антагоністами, особливо коли мова йшла про християн- ську конфесію із яскраво вираженим національним проукраїнським змістом. Особиста відповідальність за свої вчинки, любов до ближнього, родинні цінності та високі мо- ральні якості жорстко перекреслювалися пануючою реальністю: голодом, арештами і розстрілами, депортаціями і позбавленням майна. І хоча опір радянізації з боку церкви не носив організованих відкритих форм, в умовах боротьби з опозицією, в часи держав- ного примусу і свавілля, церква залишалася єдиною силу, яка чинила опір тій державі, яка спрямовувала свої зусилля на боротьбу з Богом і власним народом.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.196-209","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Мета статті – дослідити місце національної складової в служін- ні УАПЦ, висвітлити спроби опору радянізації України та насадженню комуністич- ної ідеології з боку її духовенства в 1920-х рр. Методологія дослідження ґрунтуєть- ся на принципах історизму, об’єктивності і системності. У дослідженні використано методи аналізу і синтезу, індукції, дедукції та узагальнення, історико-порівняльний, історико-типологічний та проблемно-хронологічний методи. Наукова новизна поля- гає у спробі комплексного висвітлення опору кліру Української автокефальної право- славної церкви як ключової інституції українізації, впровадженню антицерковної по- літики та радянізації суспільства, здійснених упродовж 20-х рр. ст. радянською вла- дою. Проаналізовано архівні документи, які визначали особливості діяльності основних релігійно-конфесійних спільнот християнського спрямування. На основі вивчен- ня історичного, ідеологічного та політичного аспектів більшовицької влади, а також поглядів окремих священиків і мирян, визначено основні тенденції спротиву насиллю з боку державних структур. Висновки. У 1920-х рр. жителі українських територій були змушені жити в таких умовах, коли служба у храмі розглядалася комуністичною вла- дою як «замаскована форма контрреволюції». Думки, слова і заповіді, які проголошу- валися з церковних кафедр, йшли в розріз з тією політикою, яка провадилася в країні. Держава і церква виявилися антагоністами, особливо коли мова йшла про християн- ську конфесію із яскраво вираженим національним проукраїнським змістом. Особиста відповідальність за свої вчинки, любов до ближнього, родинні цінності та високі мо- ральні якості жорстко перекреслювалися пануючою реальністю: голодом, арештами і розстрілами, депортаціями і позбавленням майна. І хоча опір радянізації з боку церкви не носив організованих відкритих форм, в умовах боротьби з опозицією, в часи держав- ного примусу і свавілля, церква залишалася єдиною силу, яка чинила опір тій державі, яка спрямовувала свої зусилля на боротьбу з Богом і власним народом.