Dance-терапія в комплексній реабілітації пацієнтів із хворобою Паркінсона

Abstract

Найбільш поширеним нейродегенеративним процесом у популяції є хвороба Паркінсона, що характеризується прогресуючою втратою дофамінергічних нейронів чорної субстанції стріато-палідарного комплексу. Останнім часом формується певна тенденція до збільшення кількості хворих на хворобу Паркінсона, що може призвести до зростання цієї нозологічної групи в найближчі десять років майже у два рази. Основні клінічні прояви хвороби Паркінсона — акінезія, ригідність, тремор, постуральна нестабільність і немоторні симптоми. Прояви захворювання дебютують поступово і мають прогредієнтний розвиток у часі, ускладнюючись розладами мовлення й когнітивним зниженням аж до деменції, особливо на пізніх стадіях. Лікування нейродегенеративних захворювань, у тому числі хвороби Паркінсона, залишається однією з найбільш складних проблем сучасної медицини. Реабілітаційний протокол лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона включає розробку індивідуального плану відновлювальної терапії з обов’язковим формуванням мультидисциплінарної команди фахівців з урахуванням персоніфікованих особливостей перебігу хвороби. На початкових стадіях захворювання, коли пацієнт достатньо активний і його професійна й побутова компетентність суттєво не порушена, рекомендовано акцентувати увагу на збільшенні об’єму рухів, їх сили й витривалості. Кінезіотерапія особливо ефективна в супроводі ритмічної музики і спрямована на покращення рухової активності, м’язового тонусу, постуральної стійкості пацієнтів з проявами екстрапірамідної недостатності. Застосування елементів музичного акомпанементу справляє значний позитивний емоційний вплив на пацієнта, допомагаючи в досягненні поставлених завдань реабілітаційної програми. Музикотерапію в системі відновлювального лікування поєднують з елементами танцювальних вправ. Такий підхід у профільній літературі має назву Dance-терапія. Особливо ефективна Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією, у цих випадках вплив танцювальних вправ на пластичність м’язового тонусу, симетричність рухів, загальну активність пацієнтів і емоційну складову більш помітний. Dancе-терапія у хворих з екстрапірамідною патологією зазвичай включає танцювальні рухи, спрямовані на відновлення симетричності, злагодженості й пластичності. Найбільш дієвими танцювальними стилями вважаються рухи з елементами вальсу, танго, фокстроту. Також ефективними є локомоторні вправи, що імітують основні рухи танців ча-ча-ча, румба і пасодобль. Індивідуальна програма танцювальної терапії розробляється мультидисциплінарною командою спеціалістів, до складу якої залучають фахівців з хореографії.