ЕКОГУМАНІЗМ ЯК ПЕРЕДУМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА

Abstract

Екологічні реалії початку ХХІ століття загострили суперечливість і багатоплановість змісту відношення «людина – природа», а відповідно теоретичне осмислення практичних шляхів його гармонізації, напрацювання дієвих механізмів трансляції ідей екологічної етики в практику. Нині постала проблема не лише збереження навколишнього середовища, а й самого людства. Тому метою статті є аналіз ціннісних засад екологічної проблематики в контексті прогнозів майбутнього людства та обґрунтування філософії екогуманізму як передумови сталого розвитку людства. Основні результати. Співіснування людини з природою досягло критичної межі. Людство не може далі розвиватися як стихійний природно-історичний процес, котрий не завжди контролюється волею і свідомістю людей. Останнє є свідченням не тільки кризи існуючої соціальної організації, а й кризи розуміння місця і ролі людини в оточуючому й створюваному нею світі, свідченням відсутності довготермінових орієнтирів і цілей існування людства та еволюції всього соціоприродного Універсуму. Це потребує оптимізації використання матеріалів і ресурсів на основі впровадження екоцентричної філософії поведінки людини й елементарної екологічної освіти. В статті обґрунтовується необхідність становлення нової світоглядної парадигми, адекватної реаліям буття соціоприродного Універсуму, яка стане орієнтиром і своєрідною «дорожною картою» подолання нинішніх труднощів і забезпечення подальшого сталого розвитку людства. Аналізуються труднощі, передумови та досягнення у формуванні сучасних світоглядних уявлень про місце і роль людини в природі та суспільстві. Зроблено висновок, що сучасна зміна світоглядної парадигми має вагому науково-практичну значущість для майбутнього людства.