Соціальна самоорганізація як драйвер згуртованості в соціокультурній сфері

Abstract

Вступ. Актуальна проблема розвитку соціальної згуртованості потребує відповідного методологічного інструментарію, який розроблено у сфері соціальної синергетики. Так, теоретичні та практичні аспекти соціальної самоорганізації можуть розкрити драйвери соціальної згуртованості і, відповідно, сталого розвитку суспільства (зокрема, соціокультурної сфери). Мета і методи. Стаття має на меті проаналізувати на засадах синергетичного і когнітивного підходів механізми та драйвери соціальної згуртованості, якими можуть виступати явища і процеси соціальної самоорганізації. Методи статті узагальнюють результати попередніх досліджень соціальної згуртованості та пропонують розвиток подальших інтервенцій із застосуванням методології соціальної синергетики. Результати. Дослідження в галузі соціальної синергетики, зокрема соціальної самоорганізації, можуть бути ефективно застосовані у соціокультурному просторі для розвитку соціальної згуртованості та, відповідно, сталого розвитку суспільства. Висновки. Було показано, що розширення соціокультурного простору змінює середовище соціальної самоорганізації за рахунок впливу на свідомість та емоції людей нових керуючих параметрів і, відповідно, появи нових атракторів самоорганізації. Конкуренція атракторів у нелінійному середовищі може створити нові складні структури з динамічною стійкістю за дотримання умов такої конкуренції. Глобальні виклики сьогодення вимагають не лише досліджень, а й практичних методів реалізації соціальних змін, що ґрунтуються на цінностях, розвитку довіри та соціальної згуртованості на різних рівнях соціальної організації спільнот.