Практики збереження історико-культурної спадщини міста Умань

Abstract

Мета статті — проаналізувати типологізацію українських історичних міст у контексті історико-культурного процесу та визначити особливості взаємодії міста з власним історичним спадком. Встановити взаємозв’язок історико-культурного середовища міста Умань з сучасними тенденціями його збереження та використання. В ХХІ ст. важливим питанням розвитку урбаністичного простору є доцільне оперування ресурсами культури, зокрема історико-культурним спадком, оскільки законсервовані урбаністичні форми виконують не лише репрезентаційну функцію, а є генеруючим підґрунтям для економічного, культурного та соціального розвитку. Методологія дослідження ґрунтується на використанні культурологічного та історичного підходів. Культурологічний метод використано для аналізу взаємозв’язків історико-культурної спадщини з сучасним урбаністичним простором. Історичний метод пов’язаний з опрацюванням джерел, присвячених аналізу практик збереження історичного спадку міст. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше застосовано історичну типологізацію українських міст для визначення теоретичних та практичних особливостей взаємозв’язку історичної спадщини міста Умань з його урбаністичним простором. Висновки. Доведено, що законсервовані історико-архітектурні комплекси: Національний дендрологічний парк «Софіївка» та Історико-культурний комплекс брацлавських хасидів — є символічним капіталом міста Умань. Завдяки їх популярності серед туристів місто Умань належить до типу «історія як символічний капітал міста». Запропоновано впровадити традицію щорічних фестивалів, присвячених польсько-українським та єврейсько-українським культурним зв’язкам для покращення якості збереження спільної історико-культурної пам’яті, поліпшення міжкультурної комунікації та розширення світобачення усіх учасників процесу. Практика збереження історичних пам’яток повинна ґрунтуватись на досвіді кращих архітекторів, істориків та з врахуванням запитів мешканців, паломників, туристів.