ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КАРНАВАЛ: ТРАДИЦІЇ І СУЧАСНІСТЬ

Abstract

Мета статті — вивчити досвід організації карнавальних розваг як художньо-естетичний феномен та приклад успішної самоорганізації місцевих територіальних громад. У статті розглядаються проблеми функціонування карнавальних традицій у країнах Західної Європи. Методологія дослідження базується на використанні історичного та аналітичного методів, які дозволили прослідкувати європейські карнавальні традиції й визначити роль та місце досліджуваної проблеми у загальному процесі еволюції карнавальної культури. Структурний метод застосовувався в систематизації та викладенні фактичного матеріалу з метою фіксації спільних і відмінних рис народних святкових веселощів. Наукова новизна полягає у тому, що обґрунтовано необхідність розвитку й популяризації карнавальної культури та демократичної святкової комунікації в контексті вітчизняної культури. Висновки. Констатовано, що генетичні предки європейського карнавалу — античні свята діонісій та сатурналій. А масовим народним святом з вуличними процесіями, іграми, театралізованими виставами в масках карнавал став в середні віки завдяки розвитку європейських самоврядних міст й становленню класу буржуазії. Доведено, що головною ідеєю карнавалу є інверсія — зміна вікового, статевого, соціального статусу учасників святкового дійства. Шлях до всебічного пізнання інтернаціонального фонду карнавальних форм лежить через вивчення його національних варіантів. У розвідці простежується генезис й історична трансформація найпопулярніших європейських карнавалів. Європейський карнавал — антипод тоталітарного свята, якому властива надмірна серйозність, фальшива патетика, стереотипний набір ідеологічних гасел і кліше. Досвід організації карнавальних розваг цікавий як приклад демократичної святкової комунікації, яскравий художньо-естетичний феномен, зразок успішної самоорганізації місцевих територіальних громад.