Розвиток методів оцінки безпеки сталевих опорних конструкцій обладнання і трубопроводів енергоблоків атомних станцій за сейсмічних навантажень

Abstract

З погляду міцності для оцінки безпеки різноманітних елементів енергоблоків атомних електростанцій використовуються такі основні методи: метод допустимих напружень і метод граничних станів. При тому, метод допустимих напружень використовується переважно для оцінки міцності тепломеханічного обладнання та трубопроводів, а метод граничних станів – для оцінки міцності та стійкості конструкцій і споруд атомних електростанцій. Оцінка сейсмічної міцності та стійкості сталевих опорних конструкцій обладнання і трубопроводів енергоблоків атомних електростанцій виконується на підставі специфічних вимог, регламентованих нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, а також з урахуванням положень державних будівельних норм. Загалом пряме використання положень і підходів до оцінки міцності сталевих конструкцій, які представлені в державних будівельних нормах, не є достатньо обґрунтованим і коректним стосовно сталевих опорних конструкцій обладнання та трубопроводів енергоблоків атомних електростанцій І та ІІ категорії сейсмостійкості. Це зумовлено тим, що будівельні норми і правила загалом поширюються на традиційні сталеві конструкції, які піддані стандартним навантаженням і впливам, і не висвітлюють особливості роботи сталевих конструкцій атомних електростанцій з огляду на особливі умови їх експлуатації, специфічні сполучення навантажень і впливів. У статті узагальнено результати досліджень дійсної роботи сталевих опорних конструкцій обладнання та трубопроводів енергоблоків атомних електростанцій за сейсмічних навантажень. Ґрунтуючись на результатах виконаних досліджень запропоновано рекомендації щодо розвитку основних положень методу граничних станів під час його використання в процесі оцінки сейсмічної міцності вказаних сталевих конструкцій.