STRUCTURAL AND FUNCTIONAL STUDY OF THE UKRAINIAN FUNERAL RITES

Abstract

Ключові слова: українська обрядовість, родинні ритуали, поховальний обряд, структурно-функціональний метод, обряди переходу, антиномії, медіація. Метою дослідження є доведення можливості застосування методу структурно-функціонального аналізу для студіювання поховального циклу обрядів та узагальнення попередніх публікацій, присвячених побудові структури вказаного циклу національної обрядовості. Для дослідження взято інваріант поховальних обрядів, що є прийнятним більшості регіонів і етнографічних районів України. Створення структури відбувається шляхом розподілу кожного обряду циклу на складові епізоди за допомогою чітко визначених критеріїв: новорівневого чи узагальнюючого повтору події, соціальної метаморфози персонажів, зміни сакрального хронотопа, принципу постійного оновлення, зміни характеру дії. Структура, в результаті побудови, включила в себе п’ять обрядів; усі наступні дійства визнані такими, що повторюють зміст поминального обіду. Завдяки використанню структури стало можливим виявлення антиномних пар та груп, що беруть участь в обрядах та виявляють приналежність до реального світу чи потойбіччя. Протистояння антиномій являють рушійну силу, завдяки якій здійснюються обрядові дії в середині циклу. Установлені межі розгортання хронотопа й поширення сакралізації, моменти виникнення, переміщення та ліквідації сакрального центру, розвиток медіативного процесу та провокування персонажами-медіаторами подальших обрядових дій. Визначені кульмінаційні епізоди кожного обряду, де сакралізація досягає максимального рівня. Указані обряди переходу – пролог, поховання на кладовищі, поминальний обід, і статуси головного об’єкту поховальних церемоній: мрець – похований – покійний. При цьому профанними статусами є мрець і покійний, а сакральним, що існує лише в межах обряду, є статус похованого. У результаті дослідження визначено головні завдання поховального циклу обрядів, до яких відносяться видалення мертвого тіла з території живих, доставлення небіжчика до потойбіччя, закопування в землю з метою подальшого відродження та включення його до складу померлих предків.