РОЛЬ ХРИСТА В АНАЛІТИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ К.Г.ЮНГА: ДО ПИТАННЯ ПРО ПСИХОАНАЛІТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ГРОМАДІ

Abstract

Війна рф проти України з огляду на танатологічну сутність і загострений нею страх смерті вкотре протягом історії людства зактуалізувала аксіологічну проблематику, оскільки саме духовні цінності як для окремої людини, так і для суспільства загалом безпосередньо утворюють світоглядно-ціннісний стрижень, наявність якого забезпечує розвиток духовного Я Особистості, здатної до забезпечення та розгортання життєствердних координат, які єдино відкривають і підтримують онтологічні перспективи та можливості. У даній статті фокус науково-дослідницької уваги спрямовано на осмислення архетипу Самості, який К.Г.Юнг на основі експлікації християнської символіки історично узгоджував з постаттю Христа, намагаючись віднайти цінності, здатні протистояти світоглядній дезорієнтації людини. Наразі, у ситуації війни, зактуалізовано необхідність звернення до постаті Христа як першоджерела духовного Я людини, яка, перебуваючи у складних життєвих обставинах, що породжують зневіру, байдужість, ненависть тощо, потребує допомоги фахівця із соціальної роботи. При цьому, за допомоги зовнішньої, варто пам’ятати про внутрішній потенціал і силу, які й мають активізувати компетентні фахівці, обізнані й у сфері психоаналітичних знань. З огляду на зазначене й окреслено мету даного дослідження, яка полягає у філософській рефлексії аналітично-психологічних аргументів К.Г.Юнга стосовно того, що Христос є символ Самості. Це твердження відкриває конструктивні (онтологічні) перспективи впровадження соціальної роботи в громаді, оскільки особа/сім’я, перебуваючи у складних життєвих обставинах, прагне до заповнення порожнечі, тобто до повноти, яка не є індикатор цілісності та досконалості. Однак саме Христос як символ Самості свідчить про наявність конструктиву всередині людини, здатної активізувати зусилля, спрямовані на досягнення досконалості, виявом якої є подолання конфліктів, складних життєвих обставин і саморозвиток.