Психологічні засоби підвищення адаптивності спільноти до наслідків воєнного конфлікту

Abstract

За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного вивчення проблеми психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі зміцнення громадського здоров’я представлено організацію дослідження з метою вироблення й апробації психологічних засобів підвищення адаптивності спільноти. Обґрунтовано теоретичні засади вироблення психологічних засобів та необхідність їх застосування для підвищення адаптивності спільноти до наслідків воєнного конфлікту та зміцнення як індивідуального, так і громадського здоров’я. Запропоновано соціально-психологічну модель зміцнення громадського здоров’я як умови адаптації спільноти до кризових умов життя, у якій зроблено акценти: на сприянні комунікації, спрямованій на поліпшення поінформованості з питань здоров’я, підвищення відповідальності в ставленні до нього та набуття компетентності щодо його збереження; на посиленні відчуття зв’язності та підвищенні психологічної пружності як здатності жити повноцінним і продуктивним життям попри різні обмеження, зберігати і підвищувати рівень благополуччя; на посиленні здатності використовувати стресову ситуацію як можливість для подальшого розвитку, тобто на посттравматичному зростанні; на посиленні рефлексивних процесів та активізації індивідуальних і колективних ресурсів для подолання наслідків воєнного конфлікту. Розкрито зміст розробленої програми соціально-психологічної роботи, спрямованої на підвищення рівня когнітивної, емоційної та поведінкової компетентності громади, зокрема представників педагогічної спільноти, з метою активізації ресурсів підвищення адаптивності та зміцнення здоров’я як умови адаптації до складних життєвих ситуацій. Здійснено аналіз отриманих результатів апробації психологічних засобів, які засвідчили можливість і перспективність запобігання негативним наслідкам воєнного конфлікту через посилення відчуття зв’язності як здатності контролювати здоров’я та добробут; самоефективності як основи людської суб’єктності; індивідуальної і колективної рефлексивності щодо важливості та можливості активізації індивідуальних і колективних зусиль, спрямованих на підвищення адаптивності та подолання негативних соціально-психологічних наслідків воєнного конфлікту.