ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ ЯК МЕДІАТОР МІЖ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКОЮ ТА ЦЕРКОВНОЮ ТРАДИЦІЯМИ

Abstract

Стаття присвячена аналізу «взаємин» філософії та теології у творах Данте та, на прикладі його творчості, впливу античної філософії на середньовічну теологію. Середньовічні теократичні тенденції, що були пов՚язані з надбанням Августина Блаженного та остаточно сформовані у працях Фоми Аквінського, можна тлумачити в епоху Данте як явища недовговічні та залежні від особистих уподобань римських пап. У пошуках мети земного буття Данте занурюється у дослідження людської природи. Його роздуми несуть на собі печатку довгих та болючих переживань за долю батьківщини, яку заполонили міжусобиці. Данте береться обмірковувати шляхи, які б дозволили реалізувати людську єдність, тобто стає на шлях екзистенціального тлумачення людини. Актуальність дослідження обумовлена проблематикою самого твору, в якому розглядається питання пошуку особистістю шляху, що веде до Істини, моральних критеріїв, що визначають людське життя і людину як істоту. У «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі поєднав середньовічні наукові знання, античну філософію, елементи світогляду східних філософських шкіл, релігійне вчення католицької церкви, світову та національну історію. Подібна безліч поєднаних граней робить поему важкою для розуміння сучасної людини. Аналіз філософських навчань, що зустрічаються у творах Данте, дає можливість краще зрозуміти динаміку філософської думки, та запропонувати можливі вирішення сучасних проблем.Мета статті: дослідити інтелектуальну біографію окремої людини, а також філософсько-теологічно-літературну думку в її історичному розвитку. Методологія отримання нових знань ґрунтується на компаративному методі дослідження.Наукова новизна: в ході роботи в тексті поеми було відстежено філософські вчення античної та середньовічної епох, елементи світоглядів різних східних філософських шкіл, релігійні вчення католицької церкви. Аналіз показав, що в усіх філософських школах, що зустрілися в поемі, людина не розглядається виключно як матеріальна система, а як складна одухотворена істота, існування якої пов՚язано з її вибором. Витоки антропології Данте знаходяться у вченні про «двоїсту істину», зачатки якого у протилежних виглядах містились у доробках близькосхідного аристотелиста Аверроеса та Фоми Аквінського. Висновки: з точки зору герменевтичного аналізу «Божественну комедію» Данте можна вважати твором про історію конфлікту того часу між філософськими та церковними поглядами на природу людини, який змінився конфліктом у самій церкві багато у чому завдяки тому, що Данте відкрив для християнських інтелектуалів прийняття тези про можливість досягнення остаточного щастя людиною за земного життя. Фактично, він один із перших побудував своєрідну екзистенціальну антропологію, проводячи розрізнення між тілесною (земною) та духовною (божественною) формами існування людини. Використовуючи поетичну мову, Данте розтлумачує розходження філософських та теологічних уявлень про людину і, водночас, розкриває різницю між Східною та Західною Церквою, намагаючись применшити вплив церкви як інституції на християн і, у той же час, розкрити можливість самої людини будувати життя протягом свого земного існування.