Єгор Сергійович Назимко, Тетяна Ігорівна Пономарьова, Ольга Вікторівна Ковальова
{"title":"ВПЛИВ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ НА МЕХАНІЗМ ЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В УКРАЇНІ","authors":"Єгор Сергійович Назимко, Тетяна Ігорівна Пономарьова, Ольга Вікторівна Ковальова","doi":"10.32782/cuj-2024-2-8","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті розглядається значення рішень Європейського суду з прав людини у механізмі запобігання домашньому насильству. Вказується, що національне кримінальне процесуальне законодавство не було адаптовано та приведено у відповідність міжнародним правовим документам, а також позиції Європейського суду з прав людини. Зазначається, що не дивлячись на те, що в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, національне законодавство не надає визначення поняттю «практика Європейського суду з прав людини», що призводить до формування різних доктринальних та практичних позицій з цього питання. Зазначене надає можливість ігнорувати окремі рішення Суду як у межах судового розгляду, так і під час законотворчої роботи. Це має наслідком різне тлумачення правових норм, а отже – прогалини у механізмі правозастосування, що дестабілізує процес правового забезпечення системи запобігання кримінальним правопорушенням. Прикладом є віднесення домашнього насильства до категорії кримінальних правопорушень, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення. Підсумовується, що рішення Європейського суду з прав людини в межах спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням мають формально-юридичне значення, оскільки вони не є імперативними, часто зумовлені рішеннями, ухваленими в умовах судової дискреції та de jure є актами правозастосування та правотлумачення положень Європейської конвенції з прав людини. Водночас такі рішення утворюють апробовану платформу для удосконалення організаційно- правових заходів протидії злочинності через формування курсу розвитку кримінально-правової політики.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"4 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-8","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті розглядається значення рішень Європейського суду з прав людини у механізмі запобігання домашньому насильству. Вказується, що національне кримінальне процесуальне законодавство не було адаптовано та приведено у відповідність міжнародним правовим документам, а також позиції Європейського суду з прав людини. Зазначається, що не дивлячись на те, що в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, національне законодавство не надає визначення поняттю «практика Європейського суду з прав людини», що призводить до формування різних доктринальних та практичних позицій з цього питання. Зазначене надає можливість ігнорувати окремі рішення Суду як у межах судового розгляду, так і під час законотворчої роботи. Це має наслідком різне тлумачення правових норм, а отже – прогалини у механізмі правозастосування, що дестабілізує процес правового забезпечення системи запобігання кримінальним правопорушенням. Прикладом є віднесення домашнього насильства до категорії кримінальних правопорушень, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення. Підсумовується, що рішення Європейського суду з прав людини в межах спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням мають формально-юридичне значення, оскільки вони не є імперативними, часто зумовлені рішеннями, ухваленими в умовах судової дискреції та de jure є актами правозастосування та правотлумачення положень Європейської конвенції з прав людини. Водночас такі рішення утворюють апробовану платформу для удосконалення організаційно- правових заходів протидії злочинності через формування курсу розвитку кримінально-правової політики.