{"title":"ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА СТВОРЕННЯ БЕЗБАР’ЄРНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ: НАПРЯМКИ ТА РЕАЛІЇ","authors":"Л. Я. Слободян","doi":"10.35546/kntu2078-4481.2024.2.48","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті досліджено політику безбар’єрності відповідно до її напрямків і сьогоденних реалій в Україні, коли проблеми воєнного стану вже є бар’єрами на шляху розбудови демократичної України. Докладно проаналізовано напрямки такої політики, визначені Національною стратегією зі створення безбар’єрного простору, що зводяться до реалізації прав людини на участь у суспільному житті, незважаючи на її відмінності – фізичні, вікові, гендерні, етнічні, релігійні тощо. Визначено, що така реалізація передбачає безперешкодний доступ до всіх сфер життєдіяльності – фізичної (інфраструктура, транспорт), інформаційної та цифрової (ознайомлення з послугами та можливостями), соціальної та економічної (рівноправне працевлаштування і трудова кар’єра), освітньої (збільшення тривалості навчання в середньому в країні). Також проаналізовано становище людей з інвалідністю як найбільш уразливої категорії населення, зокрема в освітньому напрямку, де декларовано інклюзивну освіту, що дає таким особам можливість розвитку їх інтелектуального потенціалу, гідності й самоповаги, розумових і фізичних здібностей, на повноправну участь у житті суспільства. Зроблено висновки, що державна політика безбар’єрності з метою забезпечити й гарантувати всім громадянам України рівний доступ до публічних об’єктів надає можливість брати участь у суспільно-політичному, економічному, освітньому й культурному житті незалежно від їхнього фізичного й інтелектуального стану. Щоб цього досягти, потрібно реалізувати комплекс заходів, зокрема моніторинги, інформування громадян, контроль за виконанням (із боку держави та суспільства), імплементацію міжнародних стандартів у нормативних і правових актах держави, підвищення рівня кваліфікації фахівців за кожним із напрямків політики безбар’єрності тощо.","PeriodicalId":518826,"journal":{"name":"Вісник Херсонського національного технічного університету","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Вісник Херсонського національного технічного університету","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2024.2.48","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті досліджено політику безбар’єрності відповідно до її напрямків і сьогоденних реалій в Україні, коли проблеми воєнного стану вже є бар’єрами на шляху розбудови демократичної України. Докладно проаналізовано напрямки такої політики, визначені Національною стратегією зі створення безбар’єрного простору, що зводяться до реалізації прав людини на участь у суспільному житті, незважаючи на її відмінності – фізичні, вікові, гендерні, етнічні, релігійні тощо. Визначено, що така реалізація передбачає безперешкодний доступ до всіх сфер життєдіяльності – фізичної (інфраструктура, транспорт), інформаційної та цифрової (ознайомлення з послугами та можливостями), соціальної та економічної (рівноправне працевлаштування і трудова кар’єра), освітньої (збільшення тривалості навчання в середньому в країні). Також проаналізовано становище людей з інвалідністю як найбільш уразливої категорії населення, зокрема в освітньому напрямку, де декларовано інклюзивну освіту, що дає таким особам можливість розвитку їх інтелектуального потенціалу, гідності й самоповаги, розумових і фізичних здібностей, на повноправну участь у житті суспільства. Зроблено висновки, що державна політика безбар’єрності з метою забезпечити й гарантувати всім громадянам України рівний доступ до публічних об’єктів надає можливість брати участь у суспільно-політичному, економічному, освітньому й культурному житті незалежно від їхнього фізичного й інтелектуального стану. Щоб цього досягти, потрібно реалізувати комплекс заходів, зокрема моніторинги, інформування громадян, контроль за виконанням (із боку держави та суспільства), імплементацію міжнародних стандартів у нормативних і правових актах держави, підвищення рівня кваліфікації фахівців за кожним із напрямків політики безбар’єрності тощо.