ЯК РОЗІРВАТИ КОЛО МОВЧАННЯ ТА ВІДНАЙТИ ПАМ’ЯТЬ ПІСЛЯ ГЕНОЦИДНОЇ ВІЙНИ («ПОЖЕЖІ» ВАЖДІ МУАВАДА)

Abstract

П’єса Важді Муавада «Пожежі» є дуже актуальною для сучасного українського читача, оскільки занурює його в контексти геноцидних війн поза межами України та Європи. Важливо, що драматург сам є біженцем з Лівану, тож через метафоричний світ східного простору актуалізує чимало цінностей західного світу, таких як особистісна свобода людини, право жінки бути сильною та самодостатньою, цінність родинної пам’яті як досвіду, а не як забобон, поколінні трансформації, відповідальність країн за своїх героїв і своїх злочинців. На прикладі кількох поколінь родини ліванської жінки на ім’я Наваль авторові вдається показати, наскільки визначальною для людини є її внутрішня особистісна свобода, яка забезпечується не лише суб’єктивною мотивацією, але й освітою, досвідом, здатністю брати на себе відповідальність за інших і приймати рішення, у тому числі доволі важкі. Драматург упродовж усієї п’єси відшукує шляхи, як перетворити гіркий травматичний досвід родини / роду на повчальну історію, яка не травмуватиме наступні покоління, а дасть їм шанс вийти із травми. Мета – розглянути п’єсу Важді Муавада «Пожежі» в контексті транспоколінного травматичного досвіду, інтерпретованого з позицій масової літератури і сучасного драматургічного письма. Методи: транспоколінна і трансперсональна психологія, студії травми, студії пам’яті. Результати. Для художнього осмислення українцями нинішнього етапу російсько-української геноцидної війни художній досвід інших культурних практик вбачається продуктивним у двох аспектах: по-перше, художня література фіксує та опрацьовує вже наявні відповіді на багато нагальних питань, які перед українцями ставить війна; по-друге, осмислення дискурсу війни через умовного Іншого створює достатню емоційну та мисленнєву дистанцію, необхідну для повноцінних рефлексій та узагальнень. У цьому плані п’єса Важді Муавада «Пожежі» видається надзвичайно цікавою драматургічною версією осмислення війни як психологічного дорослішання людини, яка прагне обірвати безкінечну транспоколіннєву естафету родинних травм і дати своїм дітям шанс більше не тиражувати ці травми, а перетворити їх на історію, яка не має безкінечно повторюватися, але дає відповіді на багато запитань. Для цього ненависть і неприйняття, які визначали в родині ставлення дітей до своїх батьків, через трагічні життєві випробування можна перетворити на любов і прийняття, і саме цього драматург намагається досягти, створюючи родинну сагу ліванської жінки Наваль Марван – від покоління її бабусі до покоління її дорослих дітей. Закони драматургічного письма не дозволяють розгортати об’ємні картини та велеречиві нарації, вимагають економії вербальних ресурсів, а інтенція на створення саги водночас потребує оповіді та послідовності. Отже, драматург, який мусить тримати в напрузі постійну увагу свого реципієнта, змушений адаптувати власне письмо до рамок сучасної масової літератури, поставивши перед дітьми Наваль завдання, яке можна реалізувати лише у формі захопливого квесту, коли читач / глядач нібито знає на кілька історій більше, аніж самі учасники цього квесту. Висновки. П’єса Важді Муавада «Пожежі» в українському перекладі розширює контекстуальне поле сучасних драматургічних інтерпретацій геноцидної війни в аспектах травми / посттравми, пропонуючи через історію однієї родини, своєрідну родинну сагу, розмову про те, як позбутися негативних спадкових патернів і переплавити глибоку особисту травму в родинну історію, яка засвідчить подолання травми та припинення її подальшого транспоколінного тиражування. Філігранно опрацьована драматургом стратегія посттравматичного зовнішнього мовчання розкриває механізми глибинної внутрішньої роботи індивідуальної людської пам’яті всередині психіки окремої людини, яка пережила травму / комплекс травм. Драматург максимально використовує потенціал сучасної масової літератури, яка концентрується на швидкій, майже кінематографічній подієвості, багатоплановості, детективних сюжетах, квестах, створенні в реципієнта ілюзії, що в конкретний момент дії він знає набагато більше, аніж персонажі твору.