ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БАНКРУТСТВА: СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПРАВОВИЙ ВИМІР

Abstract

Метою статті визначено встановлення змісту ефективності державної політики у сфері банкрутства з точки зору соціальної та правової характеристики функціонування суспільних відносин. Автором визначено, що здійснення загальнодержавної та регіональної політики у сфері банкрутства є складовою політики у сфері економічних відносин, яка має переслідувати за функціональну мету прагнення держави до підприємницького зростання, де базисом є соціально відповідальний бізнес-сегмент. Встановлено, що однією із ключових проблем здійснення державної економічної політики має визначатися якісне організаційно-правове її забезпечення та встановлення ефективної інституціональної моделі побудови системи суб’єктів владних повноважень, діяльність яких спрямовується на формування механізму відновлення платоспроможності боржника або у разі необхідності реалізації процедур визнання його банкрутом. На підставі характеристики змісту чинного господарсько-правового законодавства України встановлено, що здійснення державної політики у сфері банкрутства має спрямовуватися на створення ефективних соціально-економічних, організаційно-правових та інших умов для відновлення платоспроможності юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності як складової системи гарантій стабільного прогресу функціонування суспільств та держави. Зроблено висновок про те, що здійснення державної політики у сфері банкрутства, а відтак і реалізація адміністративних процедур, має відповідати визначеним чинним законодавством принципам, формам та методам впровадження, що має обмежуватися обсягом компетенційних повноважень, що надаються владним суб’єктам. Сутність державної політики у сфері банкрутства визначено як певна сукупність ідей, інтересів, потреб, прагнень суспільства, що визначають зміст компетенції органів державної влади з питань сприяння відновлення платоспроможності суб’єктів господарювання, що переслідує загальну ціль суспільного розвитку – забезпечення добробуту населення та гарантування соціально-економічного прогресу соціуму та держави.