{"title":"УРАХУВАННЯ В ДЕРЖАВНІЙ МОВНІЙ ПОЛІТИЦІ ЧИННИКІВ ОРГАНІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ","authors":"В. М. Демченко","doi":"10.35546/kntu2078-4481.2024.1.49","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті досліджено риси органічності української мови, що присутні як у її літературній формі, так і в діалектній. Проведено паралель із явищем адаптації етранжизмів (запозичень) у народній мові, що виявляє її орієнтацію на редукцію (спрощення) та дотримання законів української мови, які мають бути актуальними й сьогодні – у часи реального захисту національної мови від мови-агресора, якою є російська – мова колишньої метрополії. Тобто принагідно досліджено також явище калькування, зокрема й форм цієї мови, які волюнтаристично було впроваджено в структуру української як місцевої. Аналіз здійснено відповідно до рівнів української мови – фонетичного, морфологічного, семантичного, лексичного та фразеологічного, на яких розглядаються як органічні діалектні одиниці, так і запозичення з інших мов, перероблені в народі задля комфортного їх використання. Спостережено принципову відмінність української мови від російської в сенсі виключної органічності першої, більшого наближення її до інших слов’янських мов саме у використанні зазначених органічних мовних форм. Зроблено висновок, що російськомовна калька в діловому стилі мови може мовцем і не усвідомлюватися як неорганічна одиниця через свою «штампованість», проте в діалектному / розмовному мовленні ознака органічності є домінантною, що й зберігає українську мову та національну ідентичність загалом. Так, у діалектній / розмовній мові іншомовні запозичення адаптуються з метою утворення зручної для мовлення форми (на зразок «дохтур», «радіво», «транвай», «юль» тощо), яка, можливо, й не логічна, але органічна за фонетичними законами певного діалекту. Акцентовано, що здатність народної мови адаптувати таким чином іншомовні елементи є ознакою її розвитку й сили, навіть незламності, що сьогодні актуально. Зазначено, що попри структурну міцність української мови більш важливим на сьогодні – у її державному статусі – є функційний розвиток, що ще більш посилився у воєнних умовах із колишньою метрополією.","PeriodicalId":518826,"journal":{"name":"Вісник Херсонського національного технічного університету","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-05-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Вісник Херсонського національного технічного університету","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2024.1.49","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті досліджено риси органічності української мови, що присутні як у її літературній формі, так і в діалектній. Проведено паралель із явищем адаптації етранжизмів (запозичень) у народній мові, що виявляє її орієнтацію на редукцію (спрощення) та дотримання законів української мови, які мають бути актуальними й сьогодні – у часи реального захисту національної мови від мови-агресора, якою є російська – мова колишньої метрополії. Тобто принагідно досліджено також явище калькування, зокрема й форм цієї мови, які волюнтаристично було впроваджено в структуру української як місцевої. Аналіз здійснено відповідно до рівнів української мови – фонетичного, морфологічного, семантичного, лексичного та фразеологічного, на яких розглядаються як органічні діалектні одиниці, так і запозичення з інших мов, перероблені в народі задля комфортного їх використання. Спостережено принципову відмінність української мови від російської в сенсі виключної органічності першої, більшого наближення її до інших слов’янських мов саме у використанні зазначених органічних мовних форм. Зроблено висновок, що російськомовна калька в діловому стилі мови може мовцем і не усвідомлюватися як неорганічна одиниця через свою «штампованість», проте в діалектному / розмовному мовленні ознака органічності є домінантною, що й зберігає українську мову та національну ідентичність загалом. Так, у діалектній / розмовній мові іншомовні запозичення адаптуються з метою утворення зручної для мовлення форми (на зразок «дохтур», «радіво», «транвай», «юль» тощо), яка, можливо, й не логічна, але органічна за фонетичними законами певного діалекту. Акцентовано, що здатність народної мови адаптувати таким чином іншомовні елементи є ознакою її розвитку й сили, навіть незламності, що сьогодні актуально. Зазначено, що попри структурну міцність української мови більш важливим на сьогодні – у її державному статусі – є функційний розвиток, що ще більш посилився у воєнних умовах із колишньою метрополією.