{"title":"МОВА – ФОРМА ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ПОВСЯКДЕННОГО ДОСВІДУ, ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ДУХОВНИХ НАДБАНЬ, ФАКТОР ДУХОВНОСТІ НАЦІЇ","authors":"Олена Анатоліївна Бундак","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.10","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті висвітлено роль української мови як фактору духовності нації, форму вербалізації повсякденного досвіду українського народу, практичної діяльності та духовних надбань української спільноти. Виокремлено специфічну особливість мови – її здатність обслуговувати суспільство у всіх сферах людської діяльності, бути єдиним засобом відображення суспільної свідомості в її повному обсязі, що виділяє її з-поміж усіх інших явищ, пов’язаних із вербалізацією, збереженням і передаванням інформації. Наголошено, що мова – основна форма національної культури, а слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. Мова – один із найголовніших засобів самовираження особистості. У слові акумулюються відносини між людьми, слово виявляє ідею, а ідея – стрижень самоусвідомлення. Отже, слово забезпечує не лише прагматичні устремління, а й слугує духовним потребам людини. Образне, художнє слово, слово-символ, словомудрість, народнопоетичне слово – це знаряддя духовності, оскільки мова розкриває інтелектуальне та естетичне єство особистості, народу, нації. Проблема взаємодії зв’язку між структурою мови, уявленням про світ та формами культури впродовж століть дискутується в науковій літературі. Можливості перекладу текстової інформації різними мовами є актуальними аспектами сучасного суспільства. Зроблено висновок, що етнічна мова акумулює знання людської спільноти, віддзеркалюючи зміст та структуру їх соціального буття. За твердженням В. Гумбольдта, мова існує в нейроклітинах людського мозку й генетично передається від батьків дітям. Усі явища, які нас оточують, є носіями інформації. Мова належить до знаків-позначення. Вона має здатність обслуговувати суспільство. Між мовою і культурою є складні діалектичні взаємозв’язки: мова як вербальний компонент культури залежить від культури, відображає її за допомогою наявного арсеналу засобів, реагує на зміни культури, видозмінюється разом зі змінами її елементів і форм. Мова є складовою частиною і знаряддям культури, одним із найголовніших засобів самовираження особистості.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"10 10","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Culturological Almanac","FirstCategoryId":"0","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.10","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті висвітлено роль української мови як фактору духовності нації, форму вербалізації повсякденного досвіду українського народу, практичної діяльності та духовних надбань української спільноти. Виокремлено специфічну особливість мови – її здатність обслуговувати суспільство у всіх сферах людської діяльності, бути єдиним засобом відображення суспільної свідомості в її повному обсязі, що виділяє її з-поміж усіх інших явищ, пов’язаних із вербалізацією, збереженням і передаванням інформації. Наголошено, що мова – основна форма національної культури, а слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. Мова – один із найголовніших засобів самовираження особистості. У слові акумулюються відносини між людьми, слово виявляє ідею, а ідея – стрижень самоусвідомлення. Отже, слово забезпечує не лише прагматичні устремління, а й слугує духовним потребам людини. Образне, художнє слово, слово-символ, словомудрість, народнопоетичне слово – це знаряддя духовності, оскільки мова розкриває інтелектуальне та естетичне єство особистості, народу, нації. Проблема взаємодії зв’язку між структурою мови, уявленням про світ та формами культури впродовж століть дискутується в науковій літературі. Можливості перекладу текстової інформації різними мовами є актуальними аспектами сучасного суспільства. Зроблено висновок, що етнічна мова акумулює знання людської спільноти, віддзеркалюючи зміст та структуру їх соціального буття. За твердженням В. Гумбольдта, мова існує в нейроклітинах людського мозку й генетично передається від батьків дітям. Усі явища, які нас оточують, є носіями інформації. Мова належить до знаків-позначення. Вона має здатність обслуговувати суспільство. Між мовою і культурою є складні діалектичні взаємозв’язки: мова як вербальний компонент культури залежить від культури, відображає її за допомогою наявного арсеналу засобів, реагує на зміни культури, видозмінюється разом зі змінами її елементів і форм. Мова є складовою частиною і знаряддям культури, одним із найголовніших засобів самовираження особистості.