СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІЙНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ОРКЕСТРІВ В ІСТОРИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Abstract

У роботі досліджено багатовекторну функційність військового оркестру, яка є культурологічним феноменом. Його унікальність виявляється в універсалізмі й позиціонується звуковою екстраполяцією соціального менталітету, а в культурологічному сенсі амбівалентність функційності військового оркестру становить акустичну інтерпретацію суспільного буття. Інтеграційні можливості функційності військової музики позиціонуються образно-стильовим підґрунтям семантики, жанровості та лексики цивільної оркестрової музики. Дослідження в галузі точних, природознавчих наук, збагативши культурологію та мистецтвознавство новими даними, створили можливість оновлення соціокультурних характеристик діяльності військового оркестру, оцінити його функційність в історичному дискурсі, яка розглядається з позицій асиміляції та ретрансляції багатовекторних ментальних і соціокультурних зрушень. Більшість спостережень викладено як результат власних компаративного, дедуктивного, структурного кволітативного та наративного аналізів і їх оцінки методом рефреймінгу. На хвилі державного становлення виникла нагальна потреба перегляду численних наукових стереотипів, а історико-політичні події останнього десятиліття зробили надважливою військову парадигматику. У такому контексті вплив мистецтва і, зокрема, музики на психоемоційний клімат суспільства набув винятково вагомого значення. Військовий духовий оркестр позиціонується як художньо-організаційний провідник духовно- ідеологічної концепції власної держави. Вперше в українське дослідництво вводиться як соціокультурний об’єкт виконавська діяльність військового оркестру. Стислий огляд поліфункційності військово-оркестрового виконавства репрезентує широкий спектр питань гідних окремого культурологічного дослідження.