{"title":"ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ УПОВНОВАЖЕНИХ ОСІБ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ","authors":"Д. М. Бузницький","doi":"10.32782/klj/2024.1.39","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Анотація. Внутрішні (відомчі) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції є усталеним децентралізованим інституційним елементом національного антикорупційного механізму багатьох держав, а також їм приділена значна увага у рекомендаціях міжнародних організацій. Зважаючи на це, послуговуючись, головним чином, порівняльно-правовим методом наукового пізнання, автор досліджує затверджені Міжнародною організацією вищих органів аудиту рекомендації з відповідного кола питань, правову основу діяльності антикорупційних уповноважених в Італії й інших держав та офіційні роз’яснення, зокрема, Агентства з питань запобігання корупції Франції щодо внутрішніх антикорупційних розслідувань. Автор рекомендує запровадити у положення законодавства України, які визначають організацію та порядок діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, зарубіжний досвід щодо, зокрема: 1) уповноваження їх на одержання будь-яких документів та відомостей від працівників їх організації, необхідних для виконання їх службових обов’язків; 2) посилення прозорості персонального складу, процедур та результатів діяльності антикорупційних уповноважених шляхом оприлюднення тієї їх частини, яка є доцільною для підвищення ефективності громадського контролю; 3) запровадження заходів підвищення кваліфікації антикорупційних уповноважених, обміну досвідом та інших спеціальних навчальних заходів; 4) закріплення на рівні законодавства кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади антикорупційних уповноважених та унеможливлення суміщення цієї діяльності з іншою діяльністю контрольного характеру у межах організації (внутрішня безпека тощо); 5) формалізації та упорядкування процедури внутрішніх антикорупційних розслідувань, зокрема, шляхом визначення їх цілей, учасників, порядку, у тому числі збирання, дослідження та оцінки доказів для гарантування їх прийнятності для використання у подальших провадженнях, встановлення шляхів дотримання конфіденційності осіб викривачів та прав інших учасників розслідувань.","PeriodicalId":488995,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":"6 1-2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-04-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Kyiv Law Journal","FirstCategoryId":"0","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32782/klj/2024.1.39","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Анотація. Внутрішні (відомчі) уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції є усталеним децентралізованим інституційним елементом національного антикорупційного механізму багатьох держав, а також їм приділена значна увага у рекомендаціях міжнародних організацій. Зважаючи на це, послуговуючись, головним чином, порівняльно-правовим методом наукового пізнання, автор досліджує затверджені Міжнародною організацією вищих органів аудиту рекомендації з відповідного кола питань, правову основу діяльності антикорупційних уповноважених в Італії й інших держав та офіційні роз’яснення, зокрема, Агентства з питань запобігання корупції Франції щодо внутрішніх антикорупційних розслідувань. Автор рекомендує запровадити у положення законодавства України, які визначають організацію та порядок діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, зарубіжний досвід щодо, зокрема: 1) уповноваження їх на одержання будь-яких документів та відомостей від працівників їх організації, необхідних для виконання їх службових обов’язків; 2) посилення прозорості персонального складу, процедур та результатів діяльності антикорупційних уповноважених шляхом оприлюднення тієї їх частини, яка є доцільною для підвищення ефективності громадського контролю; 3) запровадження заходів підвищення кваліфікації антикорупційних уповноважених, обміну досвідом та інших спеціальних навчальних заходів; 4) закріплення на рівні законодавства кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади антикорупційних уповноважених та унеможливлення суміщення цієї діяльності з іншою діяльністю контрольного характеру у межах організації (внутрішня безпека тощо); 5) формалізації та упорядкування процедури внутрішніх антикорупційних розслідувань, зокрема, шляхом визначення їх цілей, учасників, порядку, у тому числі збирання, дослідження та оцінки доказів для гарантування їх прийнятності для використання у подальших провадженнях, встановлення шляхів дотримання конфіденційності осіб викривачів та прав інших учасників розслідувань.