ПСИХОСИНТЕЗ ЯК МЕТОД ПОСТТРАВМАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДОРОСЛОГО В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ ЛІМІНАЛЬНОСТІ

Abstract

В статті представлено результати аналізу теоретичних засад психосинтезу як методу посттравматичного розвитку особистості дорослого в умовах соціальної лімінальності – перехідної зміни суспільних структур, зокрема внаслідок війни. На основі першоджерел з психосинтезу та за результатами попередніх досліджень лімінальності суб’єкта в дорослому віці автор висуває концепцію посттравматичного розвитку (ПТР) як лімінального процесу, що має рівень порогового самопізнання та рівень порогової самозміни, які становлять саморозвиток постраждалої особистості внаслідок психотравматизації. Обидва рівні полягають у цілеспрямованому розвиткові суб’єктності дорослого (його самоусвідомлення та волі) з метою виявлення та трансформації травмованої (виживаючої) та захисної субособистостей у психологічній допомозі засобами психоедукації. Зберігаючи оригінальні поняття теорії психосинтезу, автор виснує, що етапи психоедукації збігаються з методологією психосинтезу загалом та відповідають етапам ПТР, зокрема: вони включають «пізнання себе», «володіння собою» та «трансформацію себе». Наголошується, що в психологічній допомозі дорослим у воєнний (лімінальний) та післявоєнний (постлімінальний) періоди становлення українського суспільства ПТР зводиться до особистісного розвитку з можливістю дальшої реалізації духовних потреб клієнта, які в психосинтезі не є провідними, а радше винятковими. Ключовою є заувага про важливість вчасного медико-психологічного розрізнення посттравматичного стресового розладу та ПТР, які мають подібні прояви, але різну природу внутрішніх суперечностей. Також в роботі з ПТР враховується невротичний тип подолання травми через лімінальну паузу, тобто хронічне домінування захисної субособистості в структурі неусвідомленого внутрішнього конфлікту, а відтак і неможливість досягти порогового самопізнання.