НАТО та Україна: безпекові аспекти інтеграції

Abstract

Україна, як ніколи в своїй історії рішуча в своєму вступі в Альянс, громадська підтримка досягла рекордних показників. Прагнення України до євроатлантичної інтеграції закріплено в Конституції. Під час воєнного стану проводяться реформи по досягненню взаємосумісності з арміями держав – членів Альянсу. Ані Бухарестський, ані Вільнюській саміти не виправдали надій та сподівань українців, Україну так і не запросили до Альянсу, хоча Альянс потребує вступу України не менше ніж Україна. Метою статті є дослідження безпекових аспектів євроатлантичної інтеграції України та значення української боротьби проти РФ для Євроатлантичного простору. Сьогодні Україна як ніколи тверда у своєму рішенні щодо вступу в Альянс, підтримка населення сягнула рекордних за всі часи показників – 82%. Свій євроатлантичний напрям розвитку Україна законодавчо закріпила в головному законі держави – Конституції України, що фактично підтверджує рішучість і безповоротність рішення українців на інтеграцію в європейський та євроатлантичний простір. Двосторонній альянс з гарантіями США та/або мережа двосторонніх альянсів з сильними у військовому відношенні державами, бажано ядерними, могли б гарантувати безпеку Україні. Однак, хоча країни і пропонують допомогу у сфері безпеки, вони утримуються від надання гарантій, які б виходили за рамки підтримки і становили б запоруку взаємної оборони. Двосторонні і багатосторонні угоди, оголошені в рамках G7 на саміті НАТО 2023 року, пропонують підтримку, але не гарантії. Це пов’язано з тим, що жодна держава не хоче брати на себе ризик військової конфронтації з РФ. Найбільш ефективним стримуючим фактором проти РФ було б членство України в НАТО. А до вступу необхідно спільними зусиллями забезпечити якнайшвидшу перемогу України, бо це буде перемога не лише України, а всього цивілізованого світу.